Усний журнал. Сторінка 2.

«Що нам відомо про Нестора Літописця. Відомі українці – меценат Петро Яцик».

Нестор Літописець

     «Народився я у Києві. Коли мені було 17 років, я став послушником Печерської обителі. Ченцем я став не одразу. За грецькими церковними правилами, той, хто готував себе служінню Богу в монастирі, мав пройти обов’язкове трирічне випробування, за умовами якого необхідно було вивчити статут монастиря, його правила і звичаї, поки серцем і душею не відчуєш потребу перебувати в Божій обителі. Випробування я витримав й ігуменом Стефаном був удостоєний дияконського сану.

     Час випробування і послушництва для мене не минув марно. У Києво – Печерській обителі жило тоді багато мужів високого розуму, які були взірцем духовної досконалості. Маючи таких наставників та докладаючи терпіння і старанності до подвижництва, я і сам зростав духовно. Я грішний, не гідний ще творити життєпис святого угодника, написав «Житіє Феодосія Печерського», «Чтєніє про Бориса і Гліба». У 1093-1096 роках за розпорядженням ігумена Іоанна склали Києво-Печерський літописний звіт. У 1110 році я взявся за написання нового літописного звіту – «Повісті минулих літ». Щоб написати це творіння, я багато працював у князівських архівах, цікавився усними переказами феодальних родин, народними переказами й легендами.

     Я щиро захоплювався героїчним минулим рідної держави. Із 852 до 1110 року описав походи князів і великі битви. Мене дуже непокоїли чвари й розбрат серед князів, а рідну землю хотілося бачити об’єднаною, державу – могутньою, а народ – заможним і щасливим.»

   Преподобний Нестор Літописець  (близько 1056, Київ — близько 1114, Київ) –київський літописець та письменник-агіограф. Відомостей про нього дуже мало. Був одним із найосвіченіших людей Київської Русі того часу. Окрім богословських знань, мав виняткові здібності до історії та літератури, досконало вивчив церковнослов’янську, грецьку та інші мови.

     Сімнадцятирічним юнаком прийшов до Печерського монастиря. Прийняв його сам засновник монастиря преподобний Феодосій. Був працьовитим, чесним, богослухняним. Молитвою та послухом юний подвижник невдовзі перевершив найвидатніших старців. Нестор славив і возвеличував Бога «в тілі своїм і в душі своїй». З роками чесноти його зростали,  Після трирічного випробування прийняв постриг. Під час постригу в ченці Нестор був удостоєний сану ієродиякона.

     Книжна справа, складання літописів стали змістом його життя.  В монастирі існувала велика бібліотека і молодий Нестор наполегливо опановував накопичені століттями знання, продовжуючи духовне зростання. «Велика буває користь від учення книжного, — говорив він, — книги наказують і вчать нас шляху до розкаяння, бо від книжних слів набираємося мудрості й стриманості… Той, хто читає книги, бесідує з Богом або святими мужами».

 З його праць збереглися розповіді про життя святих. Та найвизначніший твір Нестора – «Повість временних літ», складений за раніше написаними літописами, архівними і народними переказами та оповіданнями з поєднанням сучасних авторові подій.    

      «Повість временних літ» – літописне зведення, складене у Києві на початку ХІІ століття. Це перша у Київській Русі пам’ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Преподобний Нестор довів розповідь з літописних зведень кінця ХІ століття до 1113 року.

     Всі наступні літописці лише переписували уривки з праць преподобного Нестора, наслідуючи його. Але перевершити так і не змогли. «Повість минулих літ» була й залишається найвидатнішою пам’яткою писемної  слов’янської культури.Тому преподобного Нестора-літописця можна по праву вважати батьком не лише вітчизняної історії, а й словесності. 

Помер Нестор – літописець 9 листопада 1114 р.у віці 60-65 років. Похований у ближніх печерах Києво-Печерської лаври.

Тому, за церковним календарем, 9 листопада вшановують пам’ять Преподобного Нестора Літописця. Цього дня в Україні, починаючи з 1997, відзначають День української писемності та мови.     І це закономірно. Адже українська земля народила сина, який усвідомлював значення всього, що відбувалося на ній, прагнув зберегти національну пам'ять з вірою в те, що її не розгублять, а примножать нащадки. Саме він стояв біля витоків української писемності, збирав відомості про походження свого рідного Києва, його засновників , розповідав про події, що відбувалися на його очах.

Твори

·         «Читання про Бориса і Гліба».

·         «Житіє Феодосія Печерського».

·         «Повість минулих літ».

Пам'ять

·         У Києві побудовано два храми преподобного Нестора Літописця (по вул. Промислова у 2010, і по вул. Академіка Доброхотова, 7-а в 2013 на території Київського університету права НАН України)

·         Вулиця Нестора Літописця

Відомі українці – меценат Петро Яцик

     “Рідкісна, блискуча життєва кар’єра: селянський син з України став на канадській землі мільйонером. Сягнув вершин успіху та благополуччя, здолавши чимало несприятливих для нього обставин. Адже судилося йому в двадцять сім років починати в чужому краю своє життя заново, як мовиться, з чистої сторінки. І не мав він тоді нічого, крім власних рук та світлої голови,” – цими рядками розпочинається книга Михайла  Слабошпицького “Українець, який відмовився бути бідним”, яку читали і перечитували люди, що шукали свій шлях у житті і хотіли повчитись на прикладі надзвичайно успішного бізнесмена, який завжди пам’ятав, що він українець.

     Петро Яцик народився у 1921 році в карпатському селі Верхнє Синьовидне на Львівщині у незаможній родині із 9-ти дітей. У 14 років, ставши сиротою, він  був  не просто господарем у домі, а й батьком молодшим братам і сестрам, узяв на себе утримання родини. Розгорілась Друга світова війна — він вступив до лав УПА.

     Із таким фактом у біографії важко було чогось досягнути в СРСР. У 1944 р. він вимушено залишив Україну, а 1949-го з 7 доларами і бажаннням у майбутньому прислужитися та допомогти рідній Україні опинився в Монреалі. Вже через рік часу переїхав до Торонто. Працював на різних роботах: мив посуд, різноробочим на молочарні, на залізниці.  Через кілька років з двома партнерами розпочав свій бізнес –відкрив першу українську книгарню “Арка“. Потім займався продажем меблів і, нарешті, будівництвом.

     Тут Яцик відчув себе у власній стихії: за деякий час у нього вже було 17 компаній, що й вивело його у списки найзаможніших жителів Канади. Цей факт, між іншим, не заважав йому самому косити газон, чистити басейн чи грабати листя. Найновіший Мерседес покидав гараж лише, коли будівельний магнат вирушав на важливі переговори, а три його доньки — Віра, Соня і Надія — їздили на уроки звичайнісіньким шкільним автобусом.

     А витрачав український мільйонер свої статки на благочинність. Свого часу йому забракло часу й можливості здобути диплом, тому для освіти інших він грошей не шкодував. Петро Яцик — один із спонсорів Інституту українських студій Гарвардського, Колумбійського , Канадського і багатьох інших університетів.

     Він виділяв кошти на переклад видання англомовновної "Історії України-Руси" Михайла Грушевського, дослідження українських традицій та Голодомору. Підтримав видання англійською мовою історичних творів про Україну. Петро Яцик витратив мільйони доларів на розвиток української справи, підтримку української мови і пісні. Заснував Лігу українських меценатів. Виступив з ідеєю проведення в Україні мовного конкурсу знавців української мови ("олімпійські ігри із знання української мови")  серед молоді, який вперше відбувся 2000 року за організації Ліги українських меценатів і тепер носить його ім'я, а кількість учасників вимірюється мільйонами.

     Помер 1 листопада 2001 року і похований на кладовищі Парк Лавн у Торонто.

     Із іменем українця, який став чи не головним меценатом нашої культури, тривалий час асоціювали Україну.

     Книги Михайла Слабошпицького про Петра Яцика:"Українські меценати" та "Українець,який відмовився бути бідним".

Нагороджений Почесною відзнакою Президента України(1996) та орденом Князя Ярослава Мудрого(2001).