Свято «Нас єднає мова!»

НАС ЄДНАЄ МОВА

Гімн української мови

Сьогодні в українців свято –

Писемності та мови день,

Вітати поспішаємо завзято,

Вірші складаємо, співаємо пісень.

Бажаєм мові процвітати,

Народу, щоб її не забував.

І скрізь й усюди завжди памятати,

Хто день цей славний нам подарував.

В писемності та мові наша сила.

Вони як націю єднають нас.

Щоб наша гордість не пропала,

Надії вогник, щоб не згас.

Усіх вітаємо зі святом.

Бажаєм миру і добра.

І хай у світі різних мов багато.

А солов’їна мова в нас одна.

ВЕД.: Доброго дня, любі друзі! Вас вітає програма «Сніданок з 1+1».

Сьогодні у студії для вас працюють…

ВЕД.: Незрівнянна, тендітна, вишукана…

ВЕД.: Та неперевершений…

ВЕД.:Тема нашої сьогоднішньої програми «Нас єднає мова».

Вед. 9 листопада – День української писемності та мови. Зі святом Вас! Ми долучаємося до урочистого відзначення цієї славної дати і спробуємо переконати вас, що мова  -- це безцінний дар, який треба шанувати, як батька і матір, родину і батьківщину.

Вед. Вітаємо вас на святі. Скільки розумних очей, скільки добрих посмішок, скільки світлих поглядів! Віримо, що тут зібралися щирі українці, котрим небайдужа доля українського слова.

1 -й учень
Земля моя, найкраща і єдина!
Я спів твій серденьком своїм ловлю!
Моя найкраща в світі Україна,
Я щиро й віддано тебе люблю!

2-й учень
Мій край чудовий — Україна!
Тут народились ти і я.
Тут над ставком верба й калина,
Чарівна пісня солов'я.

3-й учень
Все найдорожче в цілім світі,
Бо тут почався наш політ

Цвітуть волошки сині в житі,
Звідсіль ведуть дороги в світ.

4-й учень
А найдорожча рідна мова —
Джерельцем радісно дзвенить.
І мила пісня колискова,
Чумацький Шлях кудись зорить.

5-й учень
Усе найкраще і єдине,
І радощі усі, й жалі...
Мій рідний краю, Україно!
Найкраще місце на землі!

6-й учень
Всіх нас єднає рідна мова
Всіх, хто живе у цім краю.
Вона прекрасна, світанкова,
Я в ній свою наснагу п'ю.

7-й учень
Бо наша рідна мова-мати,
Снагу і силу нам дає.
Нам стежку в світ дано топтати,
Поки в нас рідна мова є!

8-й учень
І як гуртом, не поодинці,
Почнемо в світ її нести,
То й доти будем — українці
Поміж народів сміло йти!

9-й учень
А знехтуємо рідне слово —
Земля цього нам не простить,
То ж сяй над світом, рідна мово!
Тобі в віках судилось жить!

10-й учень
Цвіти і смійся, рідне слово!
У серці щирому звучи!
Моя чарівна, рідна мово,
Лети над світом не мовчи!

Вед. Тож зараз у нас на зв'язку……………… - журналіст студії «1+1», який повідомить нам про нелегкі часи в історії розвитку української мови.

ЖУРНАЛІСТ №1: Від сьогодні в українських школах починають святкувати тиждень української мови та літератури. Згадаймо ті роки, коли приводу для свята не було. Це:

1720 рік – російський цар Петро I заборонив друкувати книжки українською мовою.

Ж. №2. 1796 рік – видано розпорядження про вилучення у населення України українських букварів та українських текстів із церковних книг.

Ж. №1. 1775 р. – зруйновано ЗапорізькуСіч і закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.

Ж. №2. 1862 р. – закрито українські недільні школи, які безкоштовно організовували видатні діячі української культури.

Ж. №1. 1863 р. – указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.

Ж. №2. 1876 р. – указ російського царя Олександра ІІ про заборону друкування нот українських пісень.

Ж. №1. 1884 р. – закрито всі українські театри.

Ж. №2. 1908 р. – вся культура і освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою , “могущей визвать последствия, угрожающиє спокойствию и безопасности Российской империи”.

Ж. №1. 1914 р. – російський царМикола ІІ ліквідує українську пресу газети і журнали.

Ж. №2. 1938 р. – сталінський уряд видає постанову про обов´язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.

Ж. №1. 1983 р. – видано постанову про так зване посилене вивчення російської мови в школах і поділ класів в українських школах на дві групи, що привело до нехтування рідною мовою навіть багатьма українцями.

Ж. №2. 1989 р. – видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову  як офіційну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на третій план, що позначається ще й сьогодні.

-         У нас наразі все. Студіє!

ВЕД.: …………, дякуємо вам за такі повідомлення. А ми з вами продовжуємо. І у нас на зв'язку ще один журналіст, який сьогодні перебуває в одному з навчальних закладів України, а саме, у ЗОШ І-ІІ ст. №14 с. Вовчатичі. ………………, тобі слово!

ЖУРНАЛІСТ №2: Дякую, студіє! Як ви зрозуміли, я знаходжуся у залі ЗОШ І-ІІ ст. № 14 с. Вовчатичі, а поруч зі мною учні даної школи.

ü Доброго ранку, школярі! Як настрій?

ü Скажіть, яку мову легше вивчати: українську чи англійську? Чому?

ü А якою мовою ви спілкуєтеся у побуті (зі своїми друзями, знайомими, іншими людьми)?

ü Чи розумієте ви, наскільки важливою є рідна мова для кожного з нас? Заплющіть очі. Спробуйте уявити один день свого життя без мови.

Ось ви прокинулись, мовчки одягаєтесь, снідаєте, йдете до школи. А що тут? Мовчазні друзі походжають широкими коридорами – ніхто ні з ким не спілкується, не розповідає про свої пригоди. Стоїть мертва тиша.

Лунає дзвоник. Ви тихенько заходите до класу, сідаєте за парту. А що далі? Чи змогли б ми за таких обставин отримати освіту, відчути себе часткою суспільства? Вважаю, що ні.

Отже, мова – найважливіший засіб спілкування. Життя без неї уявити неможливо, це найбільше і найдорожче добро кожного народу.

Вед.                                        Дякуємо за цікаве інтервю. Слова – це крила ластівки, вона їх не відчуває, але без них не може злетіти.

Вед. Тож маємо зробити все для того, щоб не згорнулися крила, щоб не обірвалася золота нитка, яка веде з давнини в наші дні.

Учень.

Обминаймо чужинні слова кострубаті,

Що до нашої мови зухвало повзуть.

Говорімо, почуваймося, наче на святі,

І натхненні слова радість нам принесуть.

Говорім про любов та про віру у щастя,

Уникаймо мовчання, нудьги та ниття,

Говорім, хай в розмові слова веселяться,

Говорім і прдовжуймо мові життя!

Вед. Є в нашій мові те, що не вмирає –

Тепло любові, памяті, надій.

Із гумором співдружна Україна,

Так сміймось на здоровячко у ній.

Ведуча: До нас на свято завітали баба Параска і баба Палажка.

Палажка: Люди добрі! Оббріхує мене клята Параска на кожному кроці. Доки

гризла мене за господарку, тепер дорікає, що я балакаю не так, як вона хоче. Я,— каже, — не культурна, жию уже у двай-цік первому віці, а говорити полюдськи не умію. Придумала ж таке, моя сварлива сусіда. Чекай-но, який же тепер рік? А! Згадала! Це ж уже двох тисяч девятнадцятий...

Параска: От ти знову говориш, як баба часів Івана Нечуя-Левицького. Ми

живемо у двадцять першому столітті. Потрібно говорити культурно. Запам'ятай, що на календарі тепер дві тисячі девятнадцятий рік. Ех... І коли до

тебе розум постукає?

Палажка: Стукав уже, стукав, і не один. А до тебе ніхто не приходить, бо

господиня з тебе нікудишня: ні грядки не маєш на городі, ані курки на подвір'ї.

Параска: Що це? Палажка недочуває, чи вдає, що не чує? Палажко, якщо

будеш слухати мої поради, то станеш культурною людиною.

Палажка: І яке тобі діло до мене. Ти що, шукаєш зачіпки до сварки? На моє

безголов'я і хати наші на одному кутку. Люди добрі! Що мені робити? Може,

спродуватися, пакуватися та їхати на кубанські степи? Дав же мені Бог сусіду

— нічого й казать!

Параска: Та і мені прикро, що таку сусіду маю: як «захарамаркає» щось, то і не второпаю, про що говорить. Ходи лише до мене в гості, я тебе кавою пригощу. Ходи-ходи...

Палажка: Що це ти мені махаєш?

Параска: Не махаю, не говори так не культурно. Я тобі подаю знак, щоб ти до

мене зайшла до хати. Маю дома запашну каву, хочу тебе почастувати.

Палажка: А печення у тебе є? Чи, може, пирожено слойоне, творожні кошички, блінчики пекла? Конфети якісь маєш? З ними добре кофе пити.

Параска: Почастую тебе всім, лише культурно скажи. Я ж тебе вже вчила.

Палажка: Та я так лишень жартую. Пам'ятаю добре, що багато людей у нас

збаламутилися і говорять так, що не завжди їх розуміємо. Я ж запам'ятала, що

слова «кофе» в українській вимові немає, а є кава; замість «блінчики» потрібно

говорити «млинці»; замість «конфети» — цукерки; не «печення», а печиво; не

«пирожено слойоне», а тістечка листкові; замість «творожні кошички» — сирні корзинки і т. д.

Люди добрі! Я спродуватися не буду, нікуди із України не поїду, бо тут моя хата, тут мої земляки і мова моя — найкраща для мене з усіх мов.

Параска: Звертаємося до всіх українців: любіть, вивчайте, збагачуйте нашу

мову!

Вед. Дякуємо Вам, шановні.

Ведуча: До вашої уваги інсценізація казки про частини мови.

Дійові особи: Іменник, Прикметник, Займенник, Числівник, Дієслово, Прислівник, Прийменник, Сполучник, Граматика.

Ведучий: За горами високими, за морями глибокими є славна і благодатна земля. З давніх-давен під блакитним небом там вирощують золоті хліба, плекають квітучі сади, складають найкращі в світі пісні. Владарка цього краю — Мова Солов'їна. Держава її поділена на князівства з дивними назвами: Лексика, Фонетика, Граматика, Стилістика. Одного разу княгиня Граматика викликала своїх дітей —доньку Морфологію і сина Синтаксиса — й звеліла їм:

Граматика

— Зберіть у палац усіх моїх вельмож, хочу почути, який лад і порядок дають вони в князівстві, чим займаються мої піддані та чи вміють шанувати злагоду і єдність...

І прийшли до палацу вельможі, і кожен сказав слово про себе та свою родину.

Іменник:

— Я вітаю тебе, пресвітла княгине, від імені найчисельнішого, найважливішого, найчастіше вживаного племені слів. Ми, іменники, називаємо все: предмети, явища, почуття... Ось погляньте: світить (що?) сонце, кругом (хто?) діти. І ліс, і поле, і річка, і море, хліб, роса, машини... Мама і тато, бабуся й дідусь, друг і товариш... Країни і планети, океани і галактики — все відповідає на запитання: хто? що? Як сонце і вода породжують усе живе на землі, так і ми живимо мову. І в реченні можемо бути будь-якими членами речення…

Прикметник:

— Усе, що сказав мій брат Іменник, — правда.Та не слід забувати й інші племена. Без мене, Прикметника, не скажеш, що квітка — гарна, дівчина — вродлива, матуся — ніжна, а Вкраїна— рідна. Що молодість — прекрасна, дитинство— незабутнє, а старість — мудра.  Що Бог — милосердний, земля — свята, хліб — насущний, наука —потрібна, злодійство — ганебне, а книга — безцінна... Адже важливо знати не тільки, хто ми, а й який, яка, яке, які ми.

Займенник:

— Я не можу вихвалятись, як Іменник і Прикметник, бо ми, Займенники, не такі чисельні й не такі яскраві та пишні. Нас небагато, ми маленькі, але завжди готові прийти на допомогу ближньому, зайнявши його місце у мовленнєвому потоці. Я і ти, ми і ви, він, вона, воно, вони — всі ми, Займенники, вірно служимо Матінці Мові і, як повнозначні її частини, сумлінно виконуємо свою синтаксичну роль...

Числівник:

— Усім хочеться заможно жити. А якщо хочеш бути багатим — мусиш уміти лічити гроші. Отож без нас, Числівників, годі й братися хазяйнувати! А чи знали б ви, скільки тисячоліть існує наша материнська мова, коли засновано Київ, у якому році хрестили Русь, скільки років прожив Тарас Шевченко? І кількість, і порядок при рахунку — за все це відповідаємо ми, Числівники.

Дієслово:

— А без мене взагалі не можна уявити життя. Зі мною сонце світить, земля родить, люди працюють, діти вчаться, ростуть. Я і хліб печу, і казку читаю,і одяг шию, і в морі плаваю, і Вітчизну люблю, й міста будую, і зло караю. Разом з Іменником — граматична основа речення, його головні члени: Підмет і Присудок...

Прислівник:

— Так, брате Дієслово. Ти — рух, дія, думка, поступ. Але чи знали б усі, де, коли, як і з якою метою ти звершуєш свої справи, якби не ми, скромні Прислівники? Вдень і вночі, влітку і взимку, давним-давно, колись і тепер —завше поруч з тобою — я, Прислівник. І, незважаючи ні на що, залишаюся незмінним.

Прийменник:

— Я хоч і не маю самостійного значення, та виконую важливу і благородну місію. Я слова між собою єднаю, дружбі їхній сприяю. Без мене не визирнеш у віконце, не розкажеш про кінофільм, не сядеш за стіл, не підеш до школи, не поділишся з другом.

Сполучник:

— Ми з Прийменником — службові, вірно служим нашій мові. Приміром, я, Сполучник, з'єдную однорідні члени речення, а прості речення зв'язую у складні.

Граматика:

— Ви порадували мене, добродії, переконавши у тому, що її Величність Мова Солов'їна житиме і процвітатиме вічно. Бо всі ви живете дружно, в єдності й гармонії. А в єдності — сила народу.

Вед. Студіє, Вам слово!

Вед. Дякую!

Вед.:

Моя прекрасна українська мово,

Найкраща пісня в стоголоссі трав.

Кохане слово, наше рідне слово,

Яке колись Шевченко покохав.

Ведучі: (по черзі читають текст)

• Слово тихе, а громом гримить із сивих століть і пробиває тюремні мури, не дає заснути в дні сущому, бо для вічності вимолене душею.

• Слово сяйливе, бо із сонця благословилося.

• Слово вічне, як вічна під небесами його матінка — Земля.

• Слово пророче, бо світить Україні крізь морок віків і воєнні дими, темінь неволі й пелену сліз, як усміх дитини.

• Слово живе, бо зродилося в любові.

• Слово сильне, бо зросло на вірі.

• Слово віще, бо несе під серцем надію, як життя.

• Слово чесне, бо освячене правдою.

• Слово заповітне, бо покликане здобути волю.

Вед. Рідне слово! У ньому найтонші відтінки почуттів і переживань, у ньому свій аромат!

Вед. Рідна мова! Вона неповторна, співуча, мелодійна, бо увібрала в себе шум вічнозелених смерек, гомін полів і морів, запах лугів і трав. Переткана червоною калиною, хрещатим барвінком, вишневим цвітом, запашною рутою-мятою.

Чудове день у листопаді –

Писемності та мови день.

Велике свято українське,

Поваги гідне і пісень.

Вед. А на сьогодні у нас все.

Дякуємо за увагу!

Вед. З вами були…………

До нових зустрічей в ефірі!.