Усний журнал. Сторінка 3.

«Як з’явилися перші книги?»

     Люди вже давно збагнули, що треба навчитися записувати побачене й придумане. Щоб воно залишалось надовго і щоб про нього могли дізнатися інші. Вони  пробували писати на різних матеріалах: глиняних дощечках, березовій корі, на шовковій тканині, на металевих пластинах, навіть на пальмовому листі – папірусі.

     Нарешті люди винайшли пергамент - дуже тонку, спеціально вичинену і відбілену шкіру тварин. Ось тоді вперше й народилося таке диво, як книги. Вони старанно писалися від руки, прикрашалися різними малюнками. Обкладинку виготовляли з дерев’яної дошки, обтягнутої товстою шкірою, оздоблювали її дорогоцінним камінням, золотою застібкою.

     Та коштували книги дуже дорого: за одну книгу можна було виміняти череду корів або табун коней. Зрозуміло, що такі дорогі книги могли бути лише у дуже багатих людей.

     У Київській Русі книги цінувалися, як рідкісні скарби. Мати декілька книг означало володіти цілим багатством. "Повість минулих літ” називає книги "ріками, які наповнюють всесвіт мудрістю незмірної глибини”. "Якщо старанно пошукати в книгах мудрості, – зазначав літописець, – то знайдеш користь душі своїй”.

     Сьогодні можемо впевнено сказати:

Як довго ждали ми своєї волі слова,

І ось воно співа, бринить,

Бринить, співає наша мова,

Чарує, тішить і п’янить…

     Але ж оглянімось назад, у минуле…

     На території України склалася така ситуація: книги друкували церковнослов’янською мовою, а народ говорив живою, співучою, розмовною.

          Діамант дорогий на дорозі лежав, -

І ніхто не пізнав діаманта того.

Йшли багато людей і топтали його…

Та Котляревський у щасливий час

Вкраїнським словом розпочав співати,

І спів той виглядав на жарт не раз,

Та був у нім завдаток сил багатий,

І огник, ним засвічений, не згас,

А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати.

    Саме Іван Котляревський явив українцям творіння своєї душі і серця – безсмертну «Енеїду» і довів, що українське слово не лише для хатнього вжитку, а й для створення прекрасного: воно може змусити і плакати, і сміятися. Іван Котляревський був першим, хто заклав фундамент сучасної літературної мови. Його називаємо сьогодні зачинателем сучасної  української літературної мови. Усім відомі його твори, написані живою народною мовою, – це «Енеїда», «Наталка Полтавка».

     І ось всередині 19 століття з’являється в Україні Всемогутній Тарас – Тарас Шевченко. І зазвучало на весь світ його полум’яне слово! І стало воно зрозуміле всій Україні, бо було

…без золота, без каменю,

Без хитрої мови,

А голосне та правдиве,

Як Господа Слово.

     Великий Кобзар на сторожі людської гідності, честі поставив слово:

Не дуріте самі себе,

Учітесь, читайте,

І чужому найучайтесь,

І свого не цурайтесь.

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

     Серед тих, хто першим став писати живою мовою, був Т. Шевченко. Саме Т. Шевченко звів величну будівлю української мови, звів своєю дивовижною книгою. Ім’я  їй « Кобзар ». Своїм величезним талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув її і, як ніхто, відчув чудову,

чарівну музику українського слова:

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос —

Більш нічого.

А серце б'ється — ожива,

Як їх почує!..

     Разом із розвитком писемного слова український народ став великою нацією, здатною вирішувати питання будь-якої складності й ваги.

     В українській мові – доля українського народу. Без неї немає нас, українців, як народу, немає минулого, немає і майбутнього. Увібрало це слово волелюбний поклик козака, який боронив рідну землю від завойовників-заброд, і дзенькіт його шаблі, закличний погук Богдана Хмельницького та передсмертний стогін Івана Гонти.

Мова…

Вона одна у нас така –

Як вірна шабля у Сірка

І як надія у Богдана,

Як віри праведна рука…

І серця, і небес дістане.

Була б вона собі маленька,

Під батогом, у сіряку,

Та геній світовий Шевченка

Її на руки взяв таку,

І показав їй вись холодну,

І чорні надра у народі, І свіжий дух, і мудру мисль.

Сказав Шевченко:

З колін побитих,

Ліктів тертих,

Не дай моєму духу вмерти,

Безмовним дух би спопеливсь.

     Мова -  то чиста криниця,

     Де б’є, мов сльоза, джерело,

     Мова – це наша світлиця,

     Вона, як добірне зерно.

     Мова – державна перлина,

     Нею завжди дорожіть:

     Без мови немає країни –

     Мову, як матір, любіть!

Все в тобі з’єдналося, злилося –

Як і помістилося в одній? –

Шепіт зачарований колосся,

Поклик із катами на двобій.

Ти даєш поету дужі крила,

Що підносять правду в вишину,

Вченому ти лагідно відкрила

Мудрості людської глибину.

І тобі рости й не в’януть зроду,

Квітувать в поемах і віршах,

Бо в тобі великого народу

Ніжна і замріяна душа.

     Ми живемо на чудовій, багатій, мальовничій землі – на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут корінець роду українського, що сягає сивої давнини. І негоже, просто соромно бути поганими нащадками у таких великих і славних батьків.

     Людині визначено Богом місце народження, країна, небо; вона не може нічого того поміняти, як не може поміняти саму себе. А якщо щось із того призначеного їй, поміняє, то не на краще, бо чуже ніколи не буває кращим. І куди б ти не пішов – твоя Батьківщина, земля твоя, твоя мова, твій народ завжди будуть з тобою.

ЩО ВИ ЗАПАМ’ЯТАЛИ

Закінчити речення

     Зачинателем сучасної української літературної мови вважається (І.П.Котляревський).

     Основоположником сучасної української літературної мови вважається (Т.Г.Шевченко).

Конкурс «Продовжіть прислів’я»

1. Не кидай слова (на вітер).

2. Давши слово – держись, не давши слово – (кріпись).

3. Птицю пізнати по пір’ю, а людину  – (по мові).

4. У кого рідна мова, в того й душа (здорова).

5. Від теплого слова і лід (розмерзає).

6. Слово не стріла, а глибше (ранить).

7. Слова треба важити, а не лічити.

8. Де слово, там і душа.

9. Вітер горе руйнує, слово народи (підіймає).

10. Хто материнську мову зневажає, той і матері (не шанує).

11. Не бажай синові багатства, а бажай (розуму).

12. Голова без розуму, що ліхтар без (світла).

13. Вчення в щасті прикрашає, а в нещасті (утішає).

14. Гарний птах пір’ям, а чоловік – (розумом).  

15.  Слово не горобець . . . ,(вилетить – не спіймаєш.)

16. Не кажи не вмію . . . (, а кажи навчусь.)

17. Зробив діло . . . (, гуляй сміло)

18. Книга вчить . . .( Книга вчить, як на світі жить.)