КОНСПЕКТ  УРОКУ

ЛІТЕРАТУРИ  РІДНОГО  КРАЮ

на тему

«Мандрівка у світ легенд рідного краю. «Легенда про Вовчатичі»,

«Гора Стінка», «Свята криниця»

Підготувала

вчитель української мови

та літератури

Вовчатицької ЗОШ І-ІІ ст.

Ганущак М. С.

      Тема. Мандрівка у світ легенд рідного краю. «Легенда про Вовчатичі»,

«Гора Стінка», «Свята криниця»

     Мета. Закріпити знання учнів про легенди, головні їх ознаки шляхом ознайомлення з духовними скарбами рідного краю, зокрема легендами Жидачівщини;

      розвивати вміння і навички виразного читання, їх  переказу і аналізу, уміння розкривати та осмислювати основну думку легенд, висловлювати власні думки щодо змісту, давати стислі логічні відповіді на питання, асоціативне мислення учнів, творчу уяву;

      виховувати інтерес і шанобливе ставлення до світоглядних уявлень наших предків, допитливість і бажання «тримати зв'язок із минулим», формувати дух громадянина України, будити почуття любові та гордості до рідного краю.

     Теорія літератури: легенда, міф, переказ, план.

     Обладнання. Тексти легенд і переказів рідного краю, ілюстрації до творів, фотографії,  виставка літератури рідного краю

      Тип уроку: урок засвоєння нових знань

Хід уроку

Фантазіє! Ти сила чарівна,

                                                                            Що збудувала світ

                                                                                         в порожньому просторі…               

              Леся Українка

І. Організація навчання

ІІ. Повідомлення теми й мети уроку.

     Слово вчителя.

     Діти, ми з вами вивчили тему «Міфи і легенди українців» з розділу «Світ фантазії, мудрості». Ви ознайомилися з українською міфологією, дізналися про уявлення предків про Всесвіт, людину та явища природи, засвоїли зміст давніх легенд українців.

     Легенда є улюбленим фольклорним жанром, що разом з історичними переказами творить найдавніший пласт народної словесності.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

Слово вчителя.

     За програмою з української літератури відводяться години на вивчення літератури рідного краю. Сьогодні у нас саме такий урок, на якому ми поглибимо знання про фольклор, легенди, записані від жителів навколишніх сіл. І помандруємо у світ легенд рідного краю. На нашому шляху зустрінуться такі зупинки:

« Моє село» («Легенда про село Вовчатичі»).

«Гора Стінка».

«Свята криниця».

ІV. Актуалізація опорних знань.

     1.Випереджувальне завдання

     Літературознавець (учень).

     Повторення вивченого з теорії літератури про легенди, їх особливості, перекази.

     2.Бесіда.

-         Пригадайте, які легенди та перекази ви вивчали у початкових класах.

-         Які міфи і легенди, вивчені у 5 класі, Ви запам´ятали? Чому?

-         Чи знаєте Ви легенди про Ваше рідне село?

3.«Незакінчене речення»:

     «Я хочу знати… зрозуміти…»

V. Сприйняття і засвоєння навчального матеріалу.

Зупинка « Моє село».

Презентація зупинки.

     Ми з вами живемо у найкращому селі, що на Жидачівщині. Тут усе близьке нашому серцю, бо тут ми народилися, виросли, навчаємося у школі. Тут живуть наші батьки, жили діди і прадіди. Тут кожне деревце нам знайоме, стежина, якою ходимо щодня. Тут все таке рідне, близьке, незабутнє. Це село Вовчатичі, що за 2 км. від містечка Ходорів. Тому така й наша зупинка « Моє село».

     МОЄ СЕЛО -  ВОВЧАТИЧІ

Моє село - найкраще в світі,

Весною тоне в білім цвіті,

Улітку мальвами цвіте,

А осінь нам плоди несе.

                                  Узимку сніг усе вкриває,

                                  Стежки-доріжки замітає,

                                  Лісок, і поле, і подвір'я,

                                  Неначе устелило пір'я.

Тут кожен кущик і травина,

Мов серця мого половина.

Тут в'ється річка Луг, мов змійка,

А вдалині темніє Стінка.

                                           Поля й поля кругом села,

                                      Могилку видно іздаля,

                                                   Про давнії діла нам пригадає,

                                      Вона багато чого знає.

В часи далекі думка лине,

Коли були навкруг ліси й долини.

По хащах тут вовки водились,

Від них люди боронились.

                                      Щоб захиститись від тварини,

                        З собою всі несли тичини,

                         

  Чи тичі, як їх йменували,

                                     Тому й Вовчатичі село назвали.

Століття йшли, і дні минали,

Чимало горя й бід в селі зазнали.

Років багато кріпаками були,

Та про смак волі не забули.

                                     Кріпацтво згодом скасували,

                                     Про волю у піснях вже заспівали.

                                     Громадою хрест разам збудували,

                                    Про панщину щоб люди пам'ятали.

За волю й честь боролися завзято

Синів вовчатицьких й доньок багато,

Життя в пожертву віддавали,

Щоб вільну ми державу збудували.

                                    Сьогодні ми живем в країні вільній,

                                    Тож будьмо пам'яті героїв наших гідні,

                                    Свій рідний край не даймо на поталу,

                                    Працюймо й розбудовуймо державу.

     Учень – краєзнавець.

     Ми цікавилися походженням назви нашого села Вовчатичі, зустрічалися з односельцями – старожилами, зібрали матеріал не тільки про назву села, а й про навколишню місцевість.

     Про назву села  існує декілька легенд.

   

 Читання «Легенди про Вовчатичі»

     Бесіда за змістом

o   Як виникла назва села Вовчатичі?

o   Опишіть, як ви уявляєте місцевість, на якій виникло село?

o   Чи відомі вам інші легенди, пов'язані з нашою місцевістю?

o   Які рядки поезії перегукуються із легендою про село Вовчатичі?

  

Зупинка «Гора Стінка».

     Слово вчителя.

     На сучасному шляху Вовчатичі –Загірочко простягнувся гарний краєвид. Своєю неповторною красою милує людське око гора Стінка.

    

Читання легенди «Гора Стінка».

     1.Читання в ролях уривка легенди.

     2.Бесіда.

-         У чому особливість будови цієї легенди?

-         Розкажіть від першої особи історію життя Бориса?

-         Що вам відомо про князя Данила? Про які риси вдачі князя ви довідались із твору?

-         Чому цей народний твір вважають легендою?

-         Визначте у легенді реальне і фантастичне.

 3.Колективне складання плану легенди.

     Робота з фотографією Бориницької  Матері Божої (опис)

     Історико-літературна довідка

     Учень-історик.

     Серед мальовничих пагорбів на території західної частини Подільської височини на Опіллі розташоване село Бориничі. По народному переказу в далеку старину цю місцевість оточували  темно-густі бори (ліси) і звідси має назву село Бориничі. Це мальовниче село прикрашає церква збудована у 1869р.за старанням пароха Юзичинського.

     На границі чотирьох сіл – Бориничі, Ілова, Ляшок, Долішного і Борусова в лісі оцибрована криниця. В ній вода холодна, чиста і смачна. Хто відкрив цілюще джерело, ніхто не знає, але у далекій старині побожні люди вночі побачили над криничкою світло з образом Божої Матері. Люди приходять сюди з вірою в порятунок, що чудотворна оздоровлююча вода в цій криниці допоможе їм.

  

  Виразне читання легенди «Свята криниця» .

     Бесіда.

o   Визначте тему та основну думку.

o    Поділіть текст на мікротеми.

o   Чому святу криницю називають Зозулиною?

o   Коли найбільшого розголосу дістала ця криниця?

o   Чому намагались знищити фігурку Божої Матері?

VІІ. Закріплення вивченого матеріалу

     Про що ви дізналися із легенд?

     Чому ці твори належать до легенд?

     «Незакінчене речення»:

     «Я дізнався…,зрозумів…,відчув…»

VІІ. Підсумок уроку ( метод « Мікрофон» ).

o   Що ви взяли для себе з уроку ?

o    Чи поглибили свої знання про фольклор ?

o   Чи потрібно вивчати ці жанри фольклору ? Як ви розумієте епіграф уроку ?

o   Чи цікаво було працювати на уроці ?

     Слово вчителя.

     Легенди не тільки поглиблюють наші знання про предків , а й вчать добру, справедливості, мудрості.

      Кажуть,  що сучасне – це дорога з минулого в майбутнє. Це своєрідний місточок, що єднає береги людського життя. Тому вивчайте, досліджуйте, заглиблюйтесь у минуле, дізнавайтеся, бо це історія нашого краю, нашого народу, це пам’ять про наших предків, що допомагає нам будувати майбутнє.

VII. Домашнє завдання.

     Намалювати ілюстрації до будь-якої прочитаної легенди

     Продовжити дослідницьку роботу.

     Підготувати твори поетів с. Вовчатич про природу.

  

ДОДАТОК

                              

Легенда про село Вовчатичі

     На березі річки Луг, в оточенні лісів та лугів розташувалося мальовниче село Вовчатичі. Отримало село назву від якогось Волчати ( село, яке заселяють нащадки Волчати). Але може бути й інша версія. На схід від Вовчатич є підвищення Могилки, на якому в давніші часи( в дохристиянські часи) могло знаходитися якесь укріплення. Тоді мешканці поселення могли займатися переволочуванням туди певних вантажів з ріки Луг. Але для підтвердження такої версії потрібно мати архнологічні докази  існування укріплення на схід від села.Поки  що фактом є те, що там були якісь давні поховання ( народі кажуть козацькі). Можна висунути ще одне припущення, що назва села утворена від слова «волок» (бредень). Волоком називали виплетену сітку, якою ловили рибу, бредучи по неглибокій воді. Цілком можливо, що коли рівень води  був вищий, то на місці теперішніх Вовчатич була залита водою долина, на якій систематично відбувалася риболовля. Вона й могла отримати назву «волочиця», а люди, які в основному займалися там рибальством-волочатичами.

     Місцева жителі розповідають  й іншу легенду про назву села. Колись давно у цій місцевості були  ліси. Водилися в них страшні вовки. Пройти через ліс було важко. Люди брали із собою у дорогу великі палиці, які місцеві жителі називали тичами. Саме ними боронились від вовків. Звідти й назва – вовчі тичі – Вовчатичі.

Гора Стінка

      Діялося це багато літ назад, коли Галич був столицею князівства, а в ньому володарював князь Данило. Якось влаштував він велике полювання на диків і рогачів. Ганяючись за звіриною, забрів у наші краї. Трапилося, що переслідуючи рогача, князь Данило заблукав у лісі, а пробиваючись крізь гущавину, натрапив на печеру, до якої вела добре витоптана стежка. Спочатку жахнувся, що це лігво грабіжників. Але набравшись відваги, зняв лук, напнув стрілу і рушив до дверей. Щойно хотів відчинити, як вони самі тихо рипнули. Виглянув старець з сивою бородою, в довгій волосяниці.

-  Щиро вітаю тебе, князю Даниле, - мовив господар і запросив князя до середини.

Здивувався Данило :

- Дякую красно, Божий старче! Але звідкіля ти знаєш, що я – галицький князь? Чи може ти мене бачив раніше?

- Ні, милостивий пане, просто у цю ніч побачив віщий сон, тому й думаю, що ти не хто інший ,як князь Данило.

Поки гість оглядав печеру, господар зник. За хвилину з’явився знову і поставив на стіл дзбанок свіжого бджолиного меду.

- Що ж ти тут робиш, старче Божий? – запитав князь, пригощаючись медом.

- Молюся до Бога, спокутуючи гріхи.

- А чи давно ти перебуваєш у цих лісах на самоті?

- Давно? мабуть, зо шістдесят літ буде.

- А скільки тобі років?

- Зараз мені 30.

- Як це? Ти перебуваєш тут 60 літ, а кажеш, маєш 30. Не второпаю.

- 30 літ я був у цих лісах грабіжником. Грабував подорожуючих, убивав невинних. Опісля покаявся і придумав покуту, заточившись у печеру. Тепер молю Бога, щоби змив грішні плями з моєї душі. Ось так перебуваю тут 30 років і вважаю, що лише ці роки живу, а до цього жив для диявола. 

- Як же сталося, що ти опам’ятався і покинув розбійницьке ремесло?

- О, це ціла історія. Якщо хочеш вислухати мене, то радо розкажу. Мій батько служив сотником у дружині князя Романа. Ходив з ним у воєнні походи, але у битві під Завихостом загинув. Матінка залишилася вдовою. А мені тоді десь минув рік. Якось ненька пішла до лісу по дрова, залишивши мене сплячим у колисці. Тим часом циганка, яка переховувалася з бандою розбійників у лісі, викрала і віднесла мене до печери. Коли минуло 10 літ, грабіжники почали брати мене з собою і через деякий час відважного і завзятішого розбійника у банді не було. За це мене любили тодішні товариші. Пробув з ними до 30 років. Одного разу, в тихе надвечір’я, коли я чатував на перехожих, надійшла старенька бабуся – дуже бідна, бо була погано вдягнена. Вирішив затримати, щоб дещо вивідати у неї. Вона налякалася і тремтіла, немов осикове листя, тому я пообіцяв, що нічого лихого не заподію, до того ж виведу з лісу. Бабуся заспокоїлася і розповіла сумну історію. Колись у неї була дитина, яка 30 років тому пропала. Я щось відчув у цю хвилину, розгорнув сорочку і, показуючи на грудях хрестик . запитав:

- Чи пізнаєте ви його?

Старенька лише глянула і скрикнула відразу:

- Це мій хрестик. Той самий , який дав чоловік, коли прощався, від’їжджаючи на війну. Я повісила на шию синочкові. Проте дитина пропала. А тепер Господь Бог знову повернув мені цей хрестик, а разом з ним і загублене дитя. Ти ж мій син!

     Я впав на коліна перед мамою, цілуючи руки і ноги. Ненька піднесла мене і сльозами міцно пригорнула до серця. Після цього я не повернувся до банди, а подався з мамою на відпуст. Там вперше вислухав Службу Божу. Проповідь настільки зворушила моє серце, що на світ почав дивитися іншими очима. З матір’ю я прожив лише рік. Після її смерті вирішив знову піти до лісу, але не на грабунки, а щоб молити у Бога прощення за всі злі вчинки.

Сказавши це, старець похилив голову.

- Не плач, - мовив князь, - видно, що Господь пробачив тобі все. Про те, що він про тебе пам’ятає, свідчить сон, який віщує твою зустріч зі мною. А ти як називаєшся?

- Борис Стінка.

- Гарно. Незабаром знову тебе відвідаю. А тепер покажи дорогу до Галича.

Борис спровадив князя до шляху, а повернувшись до печери, довго молився за Данила, щоб той щасливо дістався до Галича.

    Князь не забув про Бориса. Того ж року на місці печери Стінки збудував церкву та монастир. Бориса ж призначив ігуменом. На жаль, не довго стояла церква. Через декілька літ на монастир напали дикі татари. Повбивали монахів, пограбували церковне майно. Ігумена Бориса прив’язали до дзвіниці й підпалили. Монастир і церква згоріли. Під час пожежі відірвався найбільший дзвін і покотився з гори в ріку. Місце те люди назвали Дзвінкою, а гору Стінкою.

Свята криниця

      Цікава легенда про одну з „святих криниць у Жидачівському районі, яка пов’язана з історією Бориницької каплички. У 1862 році місцевий священик Черницький писав: „При залізній дорозі між Бібркою і Ходоровом лежить на родючій рівнині село Бориниці Бібрського повіту (нині Жидачівського району).

     Ріка Суходілка розділяє село на дві частини. Його оточують порослі лісом горбки, де працюють люди в каменоломнях або випалюють вапно. За народним переказами в старовину цю місцевість оточували темно густі бори (ліси). Звідси має походити назва Бориниці.” Якраз із цим селом пов’язана історія „святої криниці“.

      Хто відкрив цілюще джерело, нема певних доказів. Є тільки народний переказ, що його відкрили дуже - дуже давно богомільні та побожні люди, побачивши на тому місці вночі світло та образ Божої Матері. Крім цього народного переказу є ще й другий, який стверджує, що на дереві при криниці літом безперервно кувала зозуля. Своїм куванням вона ніби  накликувала людей, бажаючи їм сказати: “Приходіть із вірою порятунку у Божу Матір і в чудотворні сили оздоровляючої води у цій криниці”. Тому – то названо ту криниченьку Зозулиною.

      Знаходиться криниця в лісі на межі чотирьох сіл Бориничі, Илова, Ляшок і Борусова. До неї стали приходити люди з незапам'ятних часів. Ходять і дотепер, несучи до цієї чудотворної оздоровляючої води різного роду тілесні недуги. Найбільшого розголосу в околицях набрала ця криниця тоді, коли глухоніма дівчинка пастушка оздоровилась від тяжкої недуги, обливаючись водою та п`ючи воду з неї. У знак цієї події в 1863 році граф В.Борковський вибудував навпроти криниці муровану капличку, прикрашену куполом і дзвіничкою. Поряд із капличкою та криницею люди встановили фігуру Пречистої Діви. Роки приходили, поклонялись тому святому місцю доти, поки не прийшла на Західну Україну Радянська влада, яка взялась закривати церкви, а все, що залишилось в них, грабувати. Але люди не переставали ходити до каплички та джерела. Працівники правоохоронних органів неодноразово розганяли віруючих, перекривали дорогу до неї.

     Одного дня фігуру Божої Матері було зруйновано й розкидано кусочками по лісу. Люди віднайшли ці кусочки, склали заново фігуру, але не могли знайти голову Пресвятої Діви. Тому одному жителю с.Боринич приснився сон. Явилась Пресвята Діва і каже: „Голова з фігури знаходиться в криниці під намулом. Піди і викопай її”. Чоловік рано встав і пішов до каплички копати. Копав копав і нічого не знайшов. На другу ніч знову приснилась Мати Божа, яка сказала: „Копай ще і найдеш”. Він знову почав копати і знайшов голову. Ще кілька разів після цього знищували фігуру Божої Матері, а капличку спалили і рештки розрівняли трактором. Але люди, які віками ходили до каплички та джерела, не змогли змиритися з такими знущаннями над святинею. І своїми силами збудували на цьому місці нову капличку, почистили криниченьку.