Власний особистісний і педагогічний портрет

Покликання наше — навчати…
На крила дітей піднімати,
Бо вчитель — це скульптор душі.
Він ласкою мусить зігріти,
Добром напоїти серця,
І вірно, безмежно любити.
Ось вчительська мудрість уся.

     «Учительська професія – це людинознавство…», а учитель -- знавець і творець людських душ. У ньому дитина бачить «прекрасного майстра», котрий і книги навчить читати, і труднощі переборювати, і серце «облагородить», і пробудить  «живе джерело поетичної творчості.»

     Як важливо до кожної дитини, у якої «свої нахили, інтереси, здібності, обдарування, таланти…»  знайти «золотий ключик», при цьому не залишивши нікого поза увагою! Навчаючись у В. Сухомлинського мистецтва спілкування з дітьми, стараюся знайти ці «ключики» і спостерігаю, як кожен пуп’янок з часом  розкривається: дитина стає «майстром своєї справи», проявляючи нахили і таланти.

     Вважаю надзвичайно важливим створити здорову атмосферу відносин між учителем і учнем,  в основі якої -- людяність і душевність спілкування.     Намагаюся «пробуджувати свідомість байдужих» і не проявляти найменшої байдужості до тих, кого мені довірили, в кому  щодня  відкриваю щось нове. Адже  «дбайливо формую організм і духовний світ своїх вихованців.»

     Прагну, щоб мої вихованці зростали, у першу чергу, відкритими, добрими, співчутливими, працьовитими, духовно багатими особистостями, як і допитливими, творчими, «думаючими».

     Щиро бажаю, щоб кожен «знайшов себе» у бурхливому житейському морі.        Переконана, щоб стати справжнім вихователем дітей, потрібно віддати їм серце.