Участь у районній конференції
на тему
"Наступність у формуванні та розвитку
мовленнєво-читацьких компетенції
на основі творчості В.О.Сухомлинського
(листопад 2014р.)
ПЕРСПЕКТИВНІСТЬ І НАСТУПНІСТЬ У НАВЧАННІ
УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В ПОЧАТКОВІЙ І СЕРЕДНІЙ
ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ГРАМОТНОСТІ
( за В. О. Сухомлинським)
ВИКОНАЛА ВЧИТЕЛЬ
УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ
ВОВЧАТИЦЬКОЇ ЗОШ І-ІІ СТ.
ГАНУЩАК М. С.
Я – вчитель.
Я – любов і відданість,
Віра і терпіння.
Я – радість і співучасть,
Страждання і співчуття.
Я – істина й серце,
Совість і шляхетність,
Я – той, що йде, що дарує,
Жебрак і багатий.
Я вчитель і учень,
Вихователь і вихованець.
Я – той, що прокладає шлях,
І художник життя.
Я притулок дитинства
Й колискова людства.
Я посмішка майбутнього
Й смолоскип сущого.
Я – вчитель від Бога
Й співпрацівник у Бога.
Ця чудова поезія Ш. Амонашвілі
ніби спеціально написана про В. О. Сухомлинського. При кожному слові зринає
образ Василя Олександровича.
Бо він – Учитель з великої букви.
Завжди знав, як навчати дітей, як зацікавити, що треба знати педагогу, щоб діти
розуміли його, ставали розумнішими та мудрішими.
Перспективність і наступність у навчанні української мови в початковій і
середній школі
Головна мета виховання і навчання -- навчити кожну дитину бути, насамперед, людиною. Згадаймо мудрі народні застереження: «Багато знати
й розуміти - ще не значить багато вміти», «Не існує гіршого неприятеля, як
дурний розум».
Дослідник народних традицій у вихованні
та навчанні М. Стельмахович підкреслює, що за народною педагогікою «знання без
людяності нічого не варті». Тому й покликання вчителя -- виховувати людяність,
щирість, доброту в учнів, закладати духовні підвалини в їхньому житті.Згадаймо мудрі
слова В. Сухомлинського: «У школі
твориться людина. Школа - святиня і надія народу. У школі навчають не тільки
читати, писати, рахувати, мислити, пізнавати навколишній світ, багатства науки
і мистецтва. У школі вчать жити. Школа -- це духовна колиска народу».
Як жаль, що поняття «дух», «духовність»
повертаються до нас так пізно. Скільки поколінь втратили зв'язок з материнською
наукою, з народною педагогікою, медициною, стали жорстокими й духовно
спустошеними. Адже за умови змішування мов, заміни рідної мови чужою дитина «важче,
тупіше входить у розуміння природи й життя, розвивається повільніше й кволіше»,
і, зрештою, «залишиться жалюгідною людиною без вітчизни. Такі діти позбавлені
будь-якої творчої сили». Цей висновок педагога К. Ушинського підтвердило наше
сьогоднішнє життя. І тому так болісно й важко повертається нинішня педагогіка
до дитини, до особистості.
Щоб не виростали глухими й незрячими
майбутні громадяни України, потрібно спільно працювати всім ланкам
загальноосвітньої школи. Це підказує нам життя, на це спрямована робота вчителя
української мови та літератури.
В.О.Сухомлинський
послідовно відстоював роль рідної мови як провідного предмета в навчанні та
вихованні підростаючого покоління.
Навчання рідної мови в початковій школі
опирається на такі загальнодидактичні принципи, як науковість тлумачення мовних
фактів, перспективність і наступність навчання, доступність і наочність викладу
мовних явищ, усвідомленість засвоюваних учнями знань, зв'язок навчання з
життям, активною мовленнєвою практикою школярів.
Важливу роль наступності в
навчально-виховному процесі ДНЗ та початкової ЗОШ розкривають педагогічні
дослідження (Г.Б.Ананьєв, А.М.Кухта, О.Я.Савченко, А.С.Симонович,
В.О.Сухомлинський, О.П.Усова, К.Д.Ушинський, С.Т.Шацький та ін.), згідно з
якими наступність трактується як “опертя на пройдене”, подальший розвиток
знань, умінь і навичок, у процесі якого набуті знання, вступаючи у нові
зв’язки, закріплюються, зміцнюються; нові, включаючись до загальної системи
знань, засвоюються свідомо й міцно.
Початкова ланка освіти має спиратися на
досягнення дошкільного віку, зміцнювати, розвивати набуте до школи і на цьому
ґрунті формувати новоутворення молодшого шкільного віку (О.Я.Савченко).
Педагог доводив, що принцип
наступності як засіб розв'язання
багатьох навчально-виховних проблем, повинен охоплювати всі сфери навчання та
виховання дітей, реалізовуючись через відповідні умови. Він зазначав, що «Наступність у навчанні – це, з одного
боку, продумана підготовка учнів до здобуття нових знань і, з другого, --
уміння вчителя під час викладання нового матеріалу опиратися на ті знання, які
вже є у школярів, розвивати і вдосконалювати їх».
Дитина, вивчившись рідної мови, вступає
вже в життя з безмежними силами, бо п'є духовне життя й силу з рідних грудей
рідної мови. Зовсім не байдуже для духовного розвитку дитини, якою мовою вона
говорить у дитячі роки.
Тема перспективності і наступності між
початковою і середньою ланками загальноосвітньої школи завжди була і
залишається актуальною, а посилена увага до наступності саме цих ступенів
освіти не випадкова: В.Сухомлинський,
порівнюючи результати навчання за рік у початковій школі і в 5-7 класах виявив
семикратне збільшення незадовільних оцінок і п’ятикратне зменшення кількості
відмінників.
Орфографічна і пунктуаційна грамотність
– важливий і необхідний у житті кожної людини ступінь до опанування мовних
скарбів, усіх багатств, створених людством.
Дбаючи про орфографічну і пунктуаційну
грамотність, педагог ділився своїми спостереженнями щодо письмових робіт
школярів. Він бачив, що більшість учителів граматичні визначення і правила
повторюють тільки усно, підкреслюючи їх прикладами, взятими із підручника і
давно відомими учням. Ні зорове, ні
моторне сприймання не беруть участі у такому повторенні. Наслідком такого
«методу» і є той факт, що деякі учні, навіть у старших класах, роблять грубі
орфографічні і пунктуаційні помилки.
Сухомлинський, як педагог, турбувався,
«чому учні, навіть із середніми скромними здібностями, вже в 4 класі бездоганно
знають таблицю множення? Тому, що на кожному кроці застосовують її на практиці,
користуються нею. А чому ж учень 8 чи 10 класу в роботі пише частку «не» разом
з дієсловом або прийменник разом із іменником? Справа в тому, що «багато
вчителів не займаються систематичним і повсякденним повторенням». « А
грамотність учнів залежить перш за все від глибини знань учителя, його
майстерності, від уміло організованого повторення вивченого, належної
підготовки вчителя до уроків».
Успішне навчання дитини в школі залежить
від того, наскільки швидко і свідомо вона навчилася писати в молодших класах, і
як розвивалося це вміння у середніх і старших класах.
«Поряд
із читанням письмо – це інструмент, за допомогою якого дитина оволодіває
знаннями. Від того, в якому стані цей інструмент, залежить успіх і раціональність
витрати часу».
Учитель
повинен досягти того, щоб учні початкових класів оволоділи швидким, грамотним,
напівавтоматичним письмом – лише за цієї умови вони будуть успішно вчитися.
На
початках 50-их років у статті «Мовчазне читання і письмо у початкових класах»
В. Сухомлинський накреслює шляхи підвищення грамотності, зокрема орфографічної.
У
навчанні письма важливе значення має вміння читати мовчки, щоб учні, запам’ятовуючи слово,
повторювали його вголос, виразно вимовляючи кожен склад. Це прмовляння допомагає
краще розібратися в звуковому складі слова і правильно передати його на письмі.
Поступово учні привчаються повторювати слово пошепки, а згодом виробляється
звичка до мовчазного читання.
Навички
мовчазного читання повинні бути підготовкою до наступного етапу роботи –
мовчазного письма,тобто до тихого читання під час запису під диктовку.
Читання мовчки відіграє велику роль і у
відтворенні змісту прочитаного на письмі. Сухомлинського
непокоїла думка про те, чому учні, передаючи усну мову на письмі, допускають
значну кількість помилок. Причина у тому, що учні не вміють мовчки читати.
Звідси випливає, що
-
учителі повинні пам’ятати, що дітей уже
в 1 і 2 класах треба вчити читати мовчки. Дуже важливо показати їм, що
значить читати мовчки. Треба проводити вправи з поділу окремих слів на склади і
звуки без вимовлення слова вголос – це є перші навички мовчазного читання;
-
у 2 і 3 класах під час
диктантів і само диктантів треба домагатися того, щоб учень диктував сам собі
мовчки. Правильне читання про себе при виконання письмових робіт дає змогу
усунути помилки, що трапляються в роботі учнів молодших класів, особливо
помилки, пов’язані із
пропусками букв;
-
у 5 – 7 класах учні поєднують
читання про себе із роботою над переказом. Переказ тексту з попереднім
мовчазним читанням дає змогу усунути ряд типових помилок, допомагаючи учням
правильно будувати речення. Попереднє читання мовчки перед написанням переказу
організовує і впорядковує думку учнів, вчить їх формулювати речення заздалегідь
у думці.
Багаторічний
досвід роботи вчителя дав можливість побачити, що основні причини недостатньої грамотності учнів, які закінчили початкову
школу, є відсутність планомірної роботи над попередження орфографічних і
пунктуаційних помилок.
Сухомлинський доводить, що уже в початкових класах
учні повинні не лише ґрунтовно засвоїти граматику, але і виробити практичні
вміння і навички. Попередження орфографічних помилок треба починати тоді,
коли дитину вчать читати. Помилки в учнівських роботах є наслідком запам’ятання
неправильних написань, які стають звичними. Він радить не допускати, по змозі,
помилок на письмі, попереджувати їх.
Проаналізувавши
роботи учнів 3-4 класів, він дійшов висновку,
що найбільше помилок трапляється на правопис ненаголошених голосних у
словах, які не перевіряються наголосом. Із цих слів було складено словник,
користуючись яким учні мали засвоїти правила написання їх ще на початковому
етапі навчання.
Перед уроком
першого знайомства зі словом учитель записував на дошці речення, наприклад, «У полі
росте пшениця» і пояснював, написання слова «пшениця». Потім на дошці
прикріплював листок, на якому гарними великими буквами написано слово
«ПШЕНИЦЯ». Цей допоміжний засіб відігравав значну роль: слово ще міцніше
закріплювалося у зоровій пам’яті, зорове
сприймання поєднується зі слуховим, з рухом руки під час письма.
Для того, щоб школярі правильно писали слово з
ненаголошеним голосним, треба виробити в них уже в 1 класі вміння добирати
спільнокореневі слова і визначати наголос. На конкретних прикладах учитель
показує, що голосний звук може бути наголошеним і ненаголошеним. Шляхом вправ,
які виконуються на уроках мови і читання, він домагався того, щоб учні
безпомилково знаходили наголос у будь-якому слові. Це вміння закріплюється і в
наступних класах.
Важливим засобом попередження помилок, на думку
Сухомлинського, є використання текстів віршів, які учні вивчають напам’ять. На жаль, такі
можливості часто ігноруються, вивчаючи вірші напам’ять, діти не запам’ятовують написання слів.
Після вивчення
кожної поезії він виписував на дошці слова з певними орфограмами. Учні читали
слово по складах, визначали наголос,
записували до словничка, запам’ятовували його написання.
Після багаторічних спостережень і експериментів В. Сухомлинський робить такі висновки:
-
основна мета і завдання в навчанні грамотного письма
полягають у тому, щоб не допустити закріплення неправильних написань на
перших етапах навчання мови;
-
у підготовці учнів до свідомого засвоєння орфографічних
правил велике значення мають попередні практичні навички правильного написання
слова;
-
попередження помилок у написанні ненаголошених голосних
залежить від того, наскільки вчитель зуміє виробити в учнів практичні навички
визначення наголосу в словах. До роботи над закріпленням цих навичок треба
приступати уже з 1 класу;
-
учителеві треба прагнути до того, щоб у виробленні міцних
практичних навичок учнів активну участь брала зорова пам’ять;
-
з метою формування міцних орфографічних навичок та
попередження помилок учитель повинен використовувати набуті учнями у початкових
класах навички повільного читання і знання віршів напам’ять.
Узагальнення 20-тирічного досвіду навчання дітей
читання і писання дало змогу В. Сухомлинському стверджувати, що
1.
Учень, який відмінно володів умінням вільно читати і
вільно писати в початкових класах, ніколи не буває невстигаючим у середніх і
старших класах.
2.
Чим раніше вироблене вміння вільно читати і писати,
тим вища якість знань у середніх і старших класах, тим більше в учня вільного
часу, який використовується для всебічного розвитку.
3.
Чим міцніше вміння вільно писати, здобуте в
початкових класах, тим вища грамотність у середніх і старших класах.
Вирішальною
умовою грамотності учнів, вважає Сухомлинський, є раціональне використання
навчального часу. Якщо на вивчення м’якого знака передбачається 2 години в
1-4 класах і 3 години в 5-8 класах, то як би продуктивно не використовувався
цей час, учні грамотними не бувають. «Граматика
потребує не такого розподілу часу. Вправи на правопис м’якого знака
треба проводити в початкових класах на 15-20 уроках і в 5-8 класах на 25-30
уроках».
Зокрема, вчений надавав великого
значення дотриманню певної системи у навчанні мови в школі. Система, за
В.О.Сухомлинським, означає, що в результаті учні одержують не ізольовані, а
синтезовані, об'єднані змістовими зв'язками знання. Без практичних умінь і
навичок важко уявити процес навчання. До таких умінь Василь Олександрович
відносить уміння спостерігати явища навколишнього світу, мислити, висловлювати
думку про те, що бачиш, думаєш, робиш, спостерігаєш, читаєш, пишеш. Ці вміння і
навички, на нашу думку, є основою у
розвитку комунікативних навичок молодших школярів, їхнього зв'язного
мовлення, загалом вагомою складовою комунікативної компетентності особистості.
Учений вважав, що вміння вправно
користуватися мовою, відчуття краси слова потрібні кожній людині. Хто серцем
відчуває красу слова і може словом передати найтонші відтінки людських думок і
переживань, той підніметься на сходинку справжньої людської культури. І
навпаки, низька культура мовлення збіднює духовний світ людини. "Убогість
слова — це убогість думки, а убогість думки веде до моральної, інтелектуальної,
емоційної, естетичної "товстошкірості" .
Розвиток зв'язного мовлення учнів
В.О.Сухомлинський розглядав як невід'ємну складову навчання рідної мови в
школі. Основна мета розвитку мовлення — озброїти учнів умінням правильно, з
дотриманням високої мовленнєвої культури зв'язно висловлювати свої думки як в
усній, так і писемній формах, тобто розвивати у них природну комунікативну
здатність, формувати, поліпшувати й удосконалювати їхнє зв'язне мовлення. Для
досягнення цієї мети необхідно постійно працювати над усіма основними
компонентами мовлення: звуком, словом, словосполученням, реченням, текстом.
Учителеві слід домогтися, щоб його учні
добре володіли теоретичним і практичним матеріалом: знали основні лінгвістичні
положення і граматичні правила та вміли належно застосовувати їх на практиці,
виявляючи при цьому високий рівень орфоепічної, орфографічної, стилістичної,
інтонаційної та пунктуаційної грамотності. Робота з розвитку мовлення має
ґрунтуватися на системі знань, умінь і навичок учнів з мови взагалі.
На думку вченого, розвиток мовлення
особистості (використовуючи сучасні наукові терміни, її комунікативної
компетентності) зумовлюється багатьма чинниками. Серед них слід враховувати
такий важливий принцип навчання, як наступність і перспективність у ланці сім'я
— дошкільний виховний заклад — школа; дошкільний заклад — початкова школа — основна
школа.
Василь Олександрович прагнув, щоб
багатство рідної мови відкривалося дітям з раннього дитинства, а тому працював
у цьому напрямку з дошкільнятами й учнями молодших класів. Педагог був
переконаний, що роль рідного слова в початковій школі, коли у дітей
пробуджується почуття захоплення кожним новим явищем, важко переоцінити. Він
водив дітей до лісу, у поле, на берег річки, де вони, побачивши надзвичайну
красу природи, сприймали найтонші відтінки слова, через які ця краса залишалася
в їхніх душах. У них з’являлося бажання передати свої почуття в маленьких
творах про природу. Саме ці твори-мініатюри, на переконання В.О.Сухомлинського,
є найважливішою формою роботи з розвитку зв'язного мовлення і комунікативної
здатності молодших школярів.
Василь Олександрович перший на сторінках
педагогічної преси підняв питання про розвиток творчих комунікативних
здібностей учнів на засадах ідей гуманістичної педагогіки, розкрив зв'язок між
творчими здібностями особистості та іншими складовими її психологічної структури.
Праця над творами, казками — це не
тільки розвиток мовлення, а й самовиховання почуттів, це
"загальнопедагогічна проблема, від вирішення якої залежить розумовий
розвиток учнів, багатство їхнього духовного життя". Цю роботу треба
розпочинати зі спілкування з природою.
Досвід В.О.Сухомлинського доводить, що
складати твори-мініатюри діти можуть навіть у період дошкільної підготовки, бо
сприйняття навколишнього світу, краси рідної природи в них досить гостре й
активне. Сама природа дитячого мислення схильна до творчості.
Протягом навчального року учні
початкової школи складали по п'ять-шість творів з натури. Складати твори діти
повинні ще в період дошкільної підготовки, а записувати їх слід починати у
другому семестрі першого року навчання. У 5—7 класах даються теми, пов'язані з
літературними творами, що вивчаються в школі. У такій роботі спрацьовує принцип
наступності і перспективності у навчанні мови, на реалізації якого наголошував
В.О.Сухомлинський.
У творах учні висловлюють свої думки,
особисте ставлення до життя, людей, навколишнього світу. Учений визначив
орієнтовну тематику творчих робіт з мови. Ось деякі теми творів, що їх писали
учні початкових класів.
1
клас. Шкільний сад. Квіти біля школи. Вечірня зоря. Перша весняна
квітка. Сутінки. Рибки в акваріумі.
2
клас. Літо і осінь. Журавлі в синьому небі. їжачок готується до зими. І
під снігом у лісі життя. Як зерно стає хлібом. Ласкавий вітерець.
3 клас. Схід сонечка. Осінь у саду. Як
працюють бджоли. Осінні квіти. Перший сніг. Веселка. Весняний дощ. Моє цуценя.
Створивши струнку систему письмових
робіт, В.О.Сухомлинський велику увагу приділяв опису природи, спостереженням,
творам за картиною, тобто таким, що потребували роздумів, уміння змістовно та
образно викладати свої думки.
Директор школи піклувався про те, щоб
учителі, особливо початкових класів, навчали учнів складати твори за
матеріалами спостережень над явищами природи. Протягом кількох років система
творчих робіт, що склалася у Павлиській школі, стала ніби ниткою, яка
пов'язувала всі класи в єдиний етап виховання думки — тобто реально діяв
принцип наступності і перспективності, особливо важливий у роботі з розвитку
комунікативної компетентності учнів початкової й основної ланки освіти.
В.О.Сухомлинський наполягав, щоб
учитель, починаючи заняття у 1 класі, визначав теми, на які діти напишуть твори
протягом трьох років. Закінчуючи початкову школу, учні повинні вміти добре
розповідати про те, що вони бачать, спостерігають, думають.
Робота з розвитку мислення, усного і
писемного мовлення у початковій школі потребує особливого вміння і старанності
з боку вчителя. Розуміючи це, директор школи всіляко допомагав колегам, не
шкодуючи свого часу і сил. Іноді власним прикладом Василь Олександрович
переконував колег у тому, що поштовхом для пробудження дитячої емоційної
творчості стають думки вчителя, бо лише вчитель може відкрити перед дитиною
віконце в навколишній світ. У праці "Урок і знання" вчений пише:
"Вкладайте у свідомість дитини живе, трепетне слово, дбайте про те, щоб
воно не перетворилося на засушену квітку, а вилетіло, як із гніздечка, співучою
пташкою, раділо красі навколишнього світу".
Директор школи запропонував учителям
перед тим, як давати учням твір на задану тему, самим його написати. Це змусило
вчителів глибше задуматися над тим, як використовувати можливості учнів,
надавати їм практичну допомогу.
Запроваджуючи нововведення, Василь
Олександрович попередньо перевіряв їх на власному досвіді. Перш ніж давати
якесь творче завдання учням, він сам напередодні виконував його, щоб краще
відчути ступінь складності, визначити оптимальні шляхи його виконання. Так було
з темами казок, етюдів, мікрооповідань з розвитку мовлення у молодших класах.
В.О.Сухомлинський вважав, що на уроці з
розвитку зв'язного мовлення обов'язково має бути такий ефективний засіб навчання,
як зразок письмового твору. І нехай це буде звичайний твір чи твір-мініатюра —
немає значення. Зразок творчої роботи є тим відправним пунктом, за допомогою
якого учні входитимуть у складний лабіринт справжньої творчості.
Щоб продемонструвати учням, як слід
писати твори, "треба заздалегідь готувати для показу зразки письмових
робіт" (бажано в кількох варіантах). Учні побачать, що "ту саму думку
можна розкрити по-різному, висловити різними мовними засобами, надавши
викладові різноманітних стилістичних відтінків. Учитель-словесник повинен не
тільки навчити школярів писати твори, а й виховати у них інтерес до слова, смак
і повагу до роботи над словом, благоговіння перед невичерпними багатствами
рідної мови".
В.О.Сухомлинський читав учням і
аналізував зразки твору на задану тему, в чому вбачав велике навчальне і
виховне значення: позитивний приклад і прагнення учнів наслідувати його. Таким
чином діти вчилися писати твір, розкривати в ньому пункти плану, досягати
взаємозв'язку між окремими складовими частинами, з окремих фактів робити
висновки, узагальнення, добирати слова, які точно передають думку, не вдаючись
до використання мовних штампів. Особлива увага зверталася на вступ і висновки,
на вміння змістовно, коротко та образно передати думку, розкрити зміст теми.
Багаторічна праця дала змогу
вченому-практику переконатися, що така робота під час написання творів дає
позитивні результати. Працюючи над твором удома чи в класі, учні знали, що над
ним працює і вчитель, що після того, як їхні роботи будуть перевірені і
проаналізовані, Василь Олександрович ще раз прочитає їм зразок, з якого вони
побачать, як можна поліпшити роботу, прочитає кращі учнівські твори. Такий
прийом виховує в учнів прагнення до зразкового, досконалого, і, "звичайно,
це прагнення повинно мати в своїй основі повну довіру учнів до вчителя" .
Будучи відданою своїй справі людиною,
вчений-методист дбав про те, щоб рідна мова як засіб спілкування, передачі
думок і почуттів стала рушієм у розвитку мовних і мовленнєвих умінь школярів,
культури зв'язного мовлення, формування їхньої комунікативної компетентності.
Ідеї, методичні положення і рекомендації
В.О.Сухомлинського можуть бути творчо використані сьогодні вчителями початкової
ланки сучасної мовної освіти у їхній практичній діяльності для розвитку
комунікативної здатності, зв'язного мовлення молодших школярів, їхньої
пропедевтичної комунікативної компетентності, під якою розуміється комплексне
застосування дитиною мовних і немовних засобів у конкретних соціально-побутових
ситуаціях, уміння орієнтуватися у ситуації спілкування.
«Перш
ніж давати знання, - писав В.О. Сухомлинський, -- треба навчити думати,
сприймати, спостерігати. Розумове виховання далеко не одне й те ж, що добування
знань, і досягти цього можна тільки тоді, коли вчителі всіх ланок навчання в
загальноосвітній школі будуть творчо і плідно співпрацювати».
Василь Олександрович вважав, що завдання вчителя початкових класів та
вчителя-словесника виховувати в учня «пристрасне бажання вчитися», «бачити мету
навчання», бо саме у цьому запорука підвищення якості знань учнів не тільки з
мови, а й з інших навчальних предметів.
«Вірте
в талант і творчі сили кожного вихованця!»
Ці слова одного із найчудовіших
педагогічних діячів сучасності - Василя Олександровича Сухомлинського -
можна було б поставити епіграфом до усього, що було ним написане.
“Навчання
– праця, серйозна праця дитини, отже, воно повинно бути радістю, тому що праця,
успіх у праці, подолання перешкод у праці, його результат – усе це надійні
джерела людської радості.” [3, стор. 127]
Л
ітература
1. Б о г у ш А. М. Педагогічні виміри Василя Сухомлинського в сучасному
просторі / А. М. Богуш. - К., 2008. - 272 с.
2. М а м ч у р Л. І. Лінгводидактична спадщина В. О. Сухомлинського /Л. І.
Мамчур. - Умань: РВЦ "Софія", 2009. - 184 с.
3. Сухомлинський В. О. Вибрані твори : у 5-ти т. / В. О. Сухомлинський. -
К.: Рад. шк., 1976. - Т. 1. — 653 с.
4. Сухомлинський В. О. Вибрані твори : у 5-ти т. / В. О. Сухомлинський. -
К.: Рад. шк., 1977. - Т. 4. - 637 с.
5. Сухомлинський В. О. Робота над
творами у 8—10 класах / В. О. Сухомлинський // Укр. мова в школі. — 1951. -№ 4.
- С. 62-68.
6. Сухомлинський В. О. Урок і знання
/ В. О. Сухомлинський // Вибрані твори : у 5-ти т. - К.: Рад. шк., 1977. - Т.
5. -С. 366-371.
Немає коментарів:
Дописати коментар