Плетіння маскувальних сіток в зону АТО
середа, 10 грудня 2014 р.
ПЕРСПЕКТИВНІСТЬ І НАСТУПНІСТЬ У НАВЧАННІ
УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В ПОЧАТКОВІЙ І СЕРЕДНІЙ
ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ГРАМОТНОСТІ
( за В. О. Сухомлинським)
ВИКОНАЛА ВЧИТЕЛЬ
УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
ТА ЛІТЕРАТУРИ
ВОВЧАТИЦЬКОЇ ЗОШ І-ІІ СТ.
ГАНУЩАК М. С.
Я – вчитель.
Я – любов і відданість,
Віра і терпіння.
Я – радість і співучасть,
Страждання і співчуття.
Я – істина й серце,
Совість і шляхетність,
Я – той, що йде, що дарує,
Жебрак і багатий.
Я вчитель і учень,
Вихователь і вихованець.
Я – той, що прокладає шлях,
І художник життя.
Я притулок дитинства
Й колискова людства.
Я посмішка майбутнього
Й смолоскип сущого.
Я – вчитель від Бога
Й співпрацівник у Бога.
Ця чудова поезія Ш. Амонашвілі
ніби спеціально написана про В. О. Сухомлинського. При кожному слові зринає
образ Василя Олександровича.
Бо він – Учитель з великої букви.
Завжди знав, як навчати дітей, як зацікавити, що треба знати педагогу, щоб діти
розуміли його, ставали розумнішими та мудрішими.
Перспективність і наступність у навчанні української мови в початковій і
середній школі
Головна мета виховання і навчання -- навчити кожну дитину бути, насамперед, людиною. Згадаймо мудрі народні застереження: «Багато знати
й розуміти - ще не значить багато вміти», «Не існує гіршого неприятеля, як
дурний розум».
Дослідник народних традицій у вихованні
та навчанні М. Стельмахович підкреслює, що за народною педагогікою «знання без
людяності нічого не варті». Тому й покликання вчителя -- виховувати людяність,
щирість, доброту в учнів, закладати духовні підвалини в їхньому житті.Згадаймо мудрі
слова В. Сухомлинського: «У школі
твориться людина. Школа - святиня і надія народу. У школі навчають не тільки
читати, писати, рахувати, мислити, пізнавати навколишній світ, багатства науки
і мистецтва. У школі вчать жити. Школа -- це духовна колиска народу».
Як жаль, що поняття «дух», «духовність»
повертаються до нас так пізно. Скільки поколінь втратили зв'язок з материнською
наукою, з народною педагогікою, медициною, стали жорстокими й духовно
спустошеними. Адже за умови змішування мов, заміни рідної мови чужою дитина «важче,
тупіше входить у розуміння природи й життя, розвивається повільніше й кволіше»,
і, зрештою, «залишиться жалюгідною людиною без вітчизни. Такі діти позбавлені
будь-якої творчої сили». Цей висновок педагога К. Ушинського підтвердило наше
сьогоднішнє життя. І тому так болісно й важко повертається нинішня педагогіка
до дитини, до особистості.
Щоб не виростали глухими й незрячими
майбутні громадяни України, потрібно спільно працювати всім ланкам
загальноосвітньої школи. Це підказує нам життя, на це спрямована робота вчителя
української мови та літератури.
В.О.Сухомлинський
послідовно відстоював роль рідної мови як провідного предмета в навчанні та
вихованні підростаючого покоління.
Навчання рідної мови в початковій школі
опирається на такі загальнодидактичні принципи, як науковість тлумачення мовних
фактів, перспективність і наступність навчання, доступність і наочність викладу
мовних явищ, усвідомленість засвоюваних учнями знань, зв'язок навчання з
життям, активною мовленнєвою практикою школярів.
Важливу роль наступності в
навчально-виховному процесі ДНЗ та початкової ЗОШ розкривають педагогічні
дослідження (Г.Б.Ананьєв, А.М.Кухта, О.Я.Савченко, А.С.Симонович,
В.О.Сухомлинський, О.П.Усова, К.Д.Ушинський, С.Т.Шацький та ін.), згідно з
якими наступність трактується як “опертя на пройдене”, подальший розвиток
знань, умінь і навичок, у процесі якого набуті знання, вступаючи у нові
зв’язки, закріплюються, зміцнюються; нові, включаючись до загальної системи
знань, засвоюються свідомо й міцно.
Початкова ланка освіти має спиратися на
досягнення дошкільного віку, зміцнювати, розвивати набуте до школи і на цьому
ґрунті формувати новоутворення молодшого шкільного віку (О.Я.Савченко).
Педагог доводив, що принцип
наступності як засіб розв'язання
багатьох навчально-виховних проблем, повинен охоплювати всі сфери навчання та
виховання дітей, реалізовуючись через відповідні умови. Він зазначав, що «Наступність у навчанні – це, з одного
боку, продумана підготовка учнів до здобуття нових знань і, з другого, --
уміння вчителя під час викладання нового матеріалу опиратися на ті знання, які
вже є у школярів, розвивати і вдосконалювати їх».
Дитина, вивчившись рідної мови, вступає
вже в життя з безмежними силами, бо п'є духовне життя й силу з рідних грудей
рідної мови. Зовсім не байдуже для духовного розвитку дитини, якою мовою вона
говорить у дитячі роки.
Тема перспективності і наступності між
початковою і середньою ланками загальноосвітньої школи завжди була і
залишається актуальною, а посилена увага до наступності саме цих ступенів
освіти не випадкова: В.Сухомлинський,
порівнюючи результати навчання за рік у початковій школі і в 5-7 класах виявив
семикратне збільшення незадовільних оцінок і п’ятикратне зменшення кількості
відмінників.
Орфографічна і пунктуаційна грамотність
– важливий і необхідний у житті кожної людини ступінь до опанування мовних
скарбів, усіх багатств, створених людством.
Дбаючи про орфографічну і пунктуаційну
грамотність, педагог ділився своїми спостереженнями щодо письмових робіт
школярів. Він бачив, що більшість учителів граматичні визначення і правила
повторюють тільки усно, підкреслюючи їх прикладами, взятими із підручника і
давно відомими учням. Ні зорове, ні
моторне сприймання не беруть участі у такому повторенні. Наслідком такого
«методу» і є той факт, що деякі учні, навіть у старших класах, роблять грубі
орфографічні і пунктуаційні помилки.
Сухомлинський, як педагог, турбувався,
«чому учні, навіть із середніми скромними здібностями, вже в 4 класі бездоганно
знають таблицю множення? Тому, що на кожному кроці застосовують її на практиці,
користуються нею. А чому ж учень 8 чи 10 класу в роботі пише частку «не» разом
з дієсловом або прийменник разом із іменником? Справа в тому, що «багато
вчителів не займаються систематичним і повсякденним повторенням». « А
грамотність учнів залежить перш за все від глибини знань учителя, його
майстерності, від уміло організованого повторення вивченого, належної
підготовки вчителя до уроків».
Успішне навчання дитини в школі залежить
від того, наскільки швидко і свідомо вона навчилася писати в молодших класах, і
як розвивалося це вміння у середніх і старших класах.
«Поряд
із читанням письмо – це інструмент, за допомогою якого дитина оволодіває
знаннями. Від того, в якому стані цей інструмент, залежить успіх і раціональність
витрати часу».
Учитель
повинен досягти того, щоб учні початкових класів оволоділи швидким, грамотним,
напівавтоматичним письмом – лише за цієї умови вони будуть успішно вчитися.
На
початках 50-их років у статті «Мовчазне читання і письмо у початкових класах»
В. Сухомлинський накреслює шляхи підвищення грамотності, зокрема орфографічної.
У
навчанні письма важливе значення має вміння читати мовчки, щоб учні, запам’ятовуючи слово,
повторювали його вголос, виразно вимовляючи кожен склад. Це прмовляння допомагає
краще розібратися в звуковому складі слова і правильно передати його на письмі.
Поступово учні привчаються повторювати слово пошепки, а згодом виробляється
звичка до мовчазного читання.
Навички
мовчазного читання повинні бути підготовкою до наступного етапу роботи –
мовчазного письма,тобто до тихого читання під час запису під диктовку.
Читання мовчки відіграє велику роль і у
відтворенні змісту прочитаного на письмі. Сухомлинського
непокоїла думка про те, чому учні, передаючи усну мову на письмі, допускають
значну кількість помилок. Причина у тому, що учні не вміють мовчки читати.
Звідси випливає, що
-
учителі повинні пам’ятати, що дітей уже
в 1 і 2 класах треба вчити читати мовчки. Дуже важливо показати їм, що
значить читати мовчки. Треба проводити вправи з поділу окремих слів на склади і
звуки без вимовлення слова вголос – це є перші навички мовчазного читання;
-
у 2 і 3 класах під час
диктантів і само диктантів треба домагатися того, щоб учень диктував сам собі
мовчки. Правильне читання про себе при виконання письмових робіт дає змогу
усунути помилки, що трапляються в роботі учнів молодших класів, особливо
помилки, пов’язані із
пропусками букв;
-
у 5 – 7 класах учні поєднують
читання про себе із роботою над переказом. Переказ тексту з попереднім
мовчазним читанням дає змогу усунути ряд типових помилок, допомагаючи учням
правильно будувати речення. Попереднє читання мовчки перед написанням переказу
організовує і впорядковує думку учнів, вчить їх формулювати речення заздалегідь
у думці.
Багаторічний
досвід роботи вчителя дав можливість побачити, що основні причини недостатньої грамотності учнів, які закінчили початкову
школу, є відсутність планомірної роботи над попередження орфографічних і
пунктуаційних помилок.
Сухомлинський доводить, що уже в початкових класах
учні повинні не лише ґрунтовно засвоїти граматику, але і виробити практичні
вміння і навички. Попередження орфографічних помилок треба починати тоді,
коли дитину вчать читати. Помилки в учнівських роботах є наслідком запам’ятання
неправильних написань, які стають звичними. Він радить не допускати, по змозі,
помилок на письмі, попереджувати їх.
Проаналізувавши
роботи учнів 3-4 класів, він дійшов висновку,
що найбільше помилок трапляється на правопис ненаголошених голосних у
словах, які не перевіряються наголосом. Із цих слів було складено словник,
користуючись яким учні мали засвоїти правила написання їх ще на початковому
етапі навчання.
Перед уроком
першого знайомства зі словом учитель записував на дошці речення, наприклад, «У полі
росте пшениця» і пояснював, написання слова «пшениця». Потім на дошці
прикріплював листок, на якому гарними великими буквами написано слово
«ПШЕНИЦЯ». Цей допоміжний засіб відігравав значну роль: слово ще міцніше
закріплювалося у зоровій пам’яті, зорове
сприймання поєднується зі слуховим, з рухом руки під час письма.
Для того, щоб школярі правильно писали слово з
ненаголошеним голосним, треба виробити в них уже в 1 класі вміння добирати
спільнокореневі слова і визначати наголос. На конкретних прикладах учитель
показує, що голосний звук може бути наголошеним і ненаголошеним. Шляхом вправ,
які виконуються на уроках мови і читання, він домагався того, щоб учні
безпомилково знаходили наголос у будь-якому слові. Це вміння закріплюється і в
наступних класах.
Важливим засобом попередження помилок, на думку
Сухомлинського, є використання текстів віршів, які учні вивчають напам’ять. На жаль, такі
можливості часто ігноруються, вивчаючи вірші напам’ять, діти не запам’ятовують написання слів.
Після вивчення
кожної поезії він виписував на дошці слова з певними орфограмами. Учні читали
слово по складах, визначали наголос,
записували до словничка, запам’ятовували його написання.
Після багаторічних спостережень і експериментів В. Сухомлинський робить такі висновки:
-
основна мета і завдання в навчанні грамотного письма
полягають у тому, щоб не допустити закріплення неправильних написань на
перших етапах навчання мови;
-
у підготовці учнів до свідомого засвоєння орфографічних
правил велике значення мають попередні практичні навички правильного написання
слова;
-
попередження помилок у написанні ненаголошених голосних
залежить від того, наскільки вчитель зуміє виробити в учнів практичні навички
визначення наголосу в словах. До роботи над закріпленням цих навичок треба
приступати уже з 1 класу;
-
учителеві треба прагнути до того, щоб у виробленні міцних
практичних навичок учнів активну участь брала зорова пам’ять;
-
з метою формування міцних орфографічних навичок та
попередження помилок учитель повинен використовувати набуті учнями у початкових
класах навички повільного читання і знання віршів напам’ять.
Узагальнення 20-тирічного досвіду навчання дітей
читання і писання дало змогу В. Сухомлинському стверджувати, що
1.
Учень, який відмінно володів умінням вільно читати і
вільно писати в початкових класах, ніколи не буває невстигаючим у середніх і
старших класах.
2.
Чим раніше вироблене вміння вільно читати і писати,
тим вища якість знань у середніх і старших класах, тим більше в учня вільного
часу, який використовується для всебічного розвитку.
3.
Чим міцніше вміння вільно писати, здобуте в
початкових класах, тим вища грамотність у середніх і старших класах.
Вирішальною
умовою грамотності учнів, вважає Сухомлинський, є раціональне використання
навчального часу. Якщо на вивчення м’якого знака передбачається 2 години в
1-4 класах і 3 години в 5-8 класах, то як би продуктивно не використовувався
цей час, учні грамотними не бувають. «Граматика
потребує не такого розподілу часу. Вправи на правопис м’якого знака
треба проводити в початкових класах на 15-20 уроках і в 5-8 класах на 25-30
уроках».
Зокрема, вчений надавав великого
значення дотриманню певної системи у навчанні мови в школі. Система, за
В.О.Сухомлинським, означає, що в результаті учні одержують не ізольовані, а
синтезовані, об'єднані змістовими зв'язками знання. Без практичних умінь і
навичок важко уявити процес навчання. До таких умінь Василь Олександрович
відносить уміння спостерігати явища навколишнього світу, мислити, висловлювати
думку про те, що бачиш, думаєш, робиш, спостерігаєш, читаєш, пишеш. Ці вміння і
навички, на нашу думку, є основою у
розвитку комунікативних навичок молодших школярів, їхнього зв'язного
мовлення, загалом вагомою складовою комунікативної компетентності особистості.
Учений вважав, що вміння вправно
користуватися мовою, відчуття краси слова потрібні кожній людині. Хто серцем
відчуває красу слова і може словом передати найтонші відтінки людських думок і
переживань, той підніметься на сходинку справжньої людської культури. І
навпаки, низька культура мовлення збіднює духовний світ людини. "Убогість
слова — це убогість думки, а убогість думки веде до моральної, інтелектуальної,
емоційної, естетичної "товстошкірості" .
Розвиток зв'язного мовлення учнів
В.О.Сухомлинський розглядав як невід'ємну складову навчання рідної мови в
школі. Основна мета розвитку мовлення — озброїти учнів умінням правильно, з
дотриманням високої мовленнєвої культури зв'язно висловлювати свої думки як в
усній, так і писемній формах, тобто розвивати у них природну комунікативну
здатність, формувати, поліпшувати й удосконалювати їхнє зв'язне мовлення. Для
досягнення цієї мети необхідно постійно працювати над усіма основними
компонентами мовлення: звуком, словом, словосполученням, реченням, текстом.
Учителеві слід домогтися, щоб його учні
добре володіли теоретичним і практичним матеріалом: знали основні лінгвістичні
положення і граматичні правила та вміли належно застосовувати їх на практиці,
виявляючи при цьому високий рівень орфоепічної, орфографічної, стилістичної,
інтонаційної та пунктуаційної грамотності. Робота з розвитку мовлення має
ґрунтуватися на системі знань, умінь і навичок учнів з мови взагалі.
На думку вченого, розвиток мовлення
особистості (використовуючи сучасні наукові терміни, її комунікативної
компетентності) зумовлюється багатьма чинниками. Серед них слід враховувати
такий важливий принцип навчання, як наступність і перспективність у ланці сім'я
— дошкільний виховний заклад — школа; дошкільний заклад — початкова школа — основна
школа.
Василь Олександрович прагнув, щоб
багатство рідної мови відкривалося дітям з раннього дитинства, а тому працював
у цьому напрямку з дошкільнятами й учнями молодших класів. Педагог був
переконаний, що роль рідного слова в початковій школі, коли у дітей
пробуджується почуття захоплення кожним новим явищем, важко переоцінити. Він
водив дітей до лісу, у поле, на берег річки, де вони, побачивши надзвичайну
красу природи, сприймали найтонші відтінки слова, через які ця краса залишалася
в їхніх душах. У них з’являлося бажання передати свої почуття в маленьких
творах про природу. Саме ці твори-мініатюри, на переконання В.О.Сухомлинського,
є найважливішою формою роботи з розвитку зв'язного мовлення і комунікативної
здатності молодших школярів.
Василь Олександрович перший на сторінках
педагогічної преси підняв питання про розвиток творчих комунікативних
здібностей учнів на засадах ідей гуманістичної педагогіки, розкрив зв'язок між
творчими здібностями особистості та іншими складовими її психологічної структури.
Праця над творами, казками — це не
тільки розвиток мовлення, а й самовиховання почуттів, це
"загальнопедагогічна проблема, від вирішення якої залежить розумовий
розвиток учнів, багатство їхнього духовного життя". Цю роботу треба
розпочинати зі спілкування з природою.
Досвід В.О.Сухомлинського доводить, що
складати твори-мініатюри діти можуть навіть у період дошкільної підготовки, бо
сприйняття навколишнього світу, краси рідної природи в них досить гостре й
активне. Сама природа дитячого мислення схильна до творчості.
Протягом навчального року учні
початкової школи складали по п'ять-шість творів з натури. Складати твори діти
повинні ще в період дошкільної підготовки, а записувати їх слід починати у
другому семестрі першого року навчання. У 5—7 класах даються теми, пов'язані з
літературними творами, що вивчаються в школі. У такій роботі спрацьовує принцип
наступності і перспективності у навчанні мови, на реалізації якого наголошував
В.О.Сухомлинський.
У творах учні висловлюють свої думки,
особисте ставлення до життя, людей, навколишнього світу. Учений визначив
орієнтовну тематику творчих робіт з мови. Ось деякі теми творів, що їх писали
учні початкових класів.
1
клас. Шкільний сад. Квіти біля школи. Вечірня зоря. Перша весняна
квітка. Сутінки. Рибки в акваріумі.
2
клас. Літо і осінь. Журавлі в синьому небі. їжачок готується до зими. І
під снігом у лісі життя. Як зерно стає хлібом. Ласкавий вітерець.
3 клас. Схід сонечка. Осінь у саду. Як
працюють бджоли. Осінні квіти. Перший сніг. Веселка. Весняний дощ. Моє цуценя.
Створивши струнку систему письмових
робіт, В.О.Сухомлинський велику увагу приділяв опису природи, спостереженням,
творам за картиною, тобто таким, що потребували роздумів, уміння змістовно та
образно викладати свої думки.
Директор школи піклувався про те, щоб
учителі, особливо початкових класів, навчали учнів складати твори за
матеріалами спостережень над явищами природи. Протягом кількох років система
творчих робіт, що склалася у Павлиській школі, стала ніби ниткою, яка
пов'язувала всі класи в єдиний етап виховання думки — тобто реально діяв
принцип наступності і перспективності, особливо важливий у роботі з розвитку
комунікативної компетентності учнів початкової й основної ланки освіти.
В.О.Сухомлинський наполягав, щоб
учитель, починаючи заняття у 1 класі, визначав теми, на які діти напишуть твори
протягом трьох років. Закінчуючи початкову школу, учні повинні вміти добре
розповідати про те, що вони бачать, спостерігають, думають.
Робота з розвитку мислення, усного і
писемного мовлення у початковій школі потребує особливого вміння і старанності
з боку вчителя. Розуміючи це, директор школи всіляко допомагав колегам, не
шкодуючи свого часу і сил. Іноді власним прикладом Василь Олександрович
переконував колег у тому, що поштовхом для пробудження дитячої емоційної
творчості стають думки вчителя, бо лише вчитель може відкрити перед дитиною
віконце в навколишній світ. У праці "Урок і знання" вчений пише:
"Вкладайте у свідомість дитини живе, трепетне слово, дбайте про те, щоб
воно не перетворилося на засушену квітку, а вилетіло, як із гніздечка, співучою
пташкою, раділо красі навколишнього світу".
Директор школи запропонував учителям
перед тим, як давати учням твір на задану тему, самим його написати. Це змусило
вчителів глибше задуматися над тим, як використовувати можливості учнів,
надавати їм практичну допомогу.
Запроваджуючи нововведення, Василь
Олександрович попередньо перевіряв їх на власному досвіді. Перш ніж давати
якесь творче завдання учням, він сам напередодні виконував його, щоб краще
відчути ступінь складності, визначити оптимальні шляхи його виконання. Так було
з темами казок, етюдів, мікрооповідань з розвитку мовлення у молодших класах.
В.О.Сухомлинський вважав, що на уроці з
розвитку зв'язного мовлення обов'язково має бути такий ефективний засіб навчання,
як зразок письмового твору. І нехай це буде звичайний твір чи твір-мініатюра —
немає значення. Зразок творчої роботи є тим відправним пунктом, за допомогою
якого учні входитимуть у складний лабіринт справжньої творчості.
Щоб продемонструвати учням, як слід
писати твори, "треба заздалегідь готувати для показу зразки письмових
робіт" (бажано в кількох варіантах). Учні побачать, що "ту саму думку
можна розкрити по-різному, висловити різними мовними засобами, надавши
викладові різноманітних стилістичних відтінків. Учитель-словесник повинен не
тільки навчити школярів писати твори, а й виховати у них інтерес до слова, смак
і повагу до роботи над словом, благоговіння перед невичерпними багатствами
рідної мови".
В.О.Сухомлинський читав учням і
аналізував зразки твору на задану тему, в чому вбачав велике навчальне і
виховне значення: позитивний приклад і прагнення учнів наслідувати його. Таким
чином діти вчилися писати твір, розкривати в ньому пункти плану, досягати
взаємозв'язку між окремими складовими частинами, з окремих фактів робити
висновки, узагальнення, добирати слова, які точно передають думку, не вдаючись
до використання мовних штампів. Особлива увага зверталася на вступ і висновки,
на вміння змістовно, коротко та образно передати думку, розкрити зміст теми.
Багаторічна праця дала змогу
вченому-практику переконатися, що така робота під час написання творів дає
позитивні результати. Працюючи над твором удома чи в класі, учні знали, що над
ним працює і вчитель, що після того, як їхні роботи будуть перевірені і
проаналізовані, Василь Олександрович ще раз прочитає їм зразок, з якого вони
побачать, як можна поліпшити роботу, прочитає кращі учнівські твори. Такий
прийом виховує в учнів прагнення до зразкового, досконалого, і, "звичайно,
це прагнення повинно мати в своїй основі повну довіру учнів до вчителя" .
Будучи відданою своїй справі людиною,
вчений-методист дбав про те, щоб рідна мова як засіб спілкування, передачі
думок і почуттів стала рушієм у розвитку мовних і мовленнєвих умінь школярів,
культури зв'язного мовлення, формування їхньої комунікативної компетентності.
Ідеї, методичні положення і рекомендації
В.О.Сухомлинського можуть бути творчо використані сьогодні вчителями початкової
ланки сучасної мовної освіти у їхній практичній діяльності для розвитку
комунікативної здатності, зв'язного мовлення молодших школярів, їхньої
пропедевтичної комунікативної компетентності, під якою розуміється комплексне
застосування дитиною мовних і немовних засобів у конкретних соціально-побутових
ситуаціях, уміння орієнтуватися у ситуації спілкування.
«Перш
ніж давати знання, - писав В.О. Сухомлинський, -- треба навчити думати,
сприймати, спостерігати. Розумове виховання далеко не одне й те ж, що добування
знань, і досягти цього можна тільки тоді, коли вчителі всіх ланок навчання в
загальноосвітній школі будуть творчо і плідно співпрацювати».
Василь Олександрович вважав, що завдання вчителя початкових класів та
вчителя-словесника виховувати в учня «пристрасне бажання вчитися», «бачити мету
навчання», бо саме у цьому запорука підвищення якості знань учнів не тільки з
мови, а й з інших навчальних предметів.
«Вірте
в талант і творчі сили кожного вихованця!»
Ці слова одного із найчудовіших
педагогічних діячів сучасності - Василя Олександровича Сухомлинського -
можна було б поставити епіграфом до усього, що було ним написане.
“Навчання
– праця, серйозна праця дитини, отже, воно повинно бути радістю, тому що праця,
успіх у праці, подолання перешкод у праці, його результат – усе це надійні
джерела людської радості.” [3, стор. 127]
Л
ітература
1. Б о г у ш А. М. Педагогічні виміри Василя Сухомлинського в сучасному
просторі / А. М. Богуш. - К., 2008. - 272 с.
2. М а м ч у р Л. І. Лінгводидактична спадщина В. О. Сухомлинського /Л. І.
Мамчур. - Умань: РВЦ "Софія", 2009. - 184 с.
3. Сухомлинський В. О. Вибрані твори : у 5-ти т. / В. О. Сухомлинський. -
К.: Рад. шк., 1976. - Т. 1. — 653 с.
4. Сухомлинський В. О. Вибрані твори : у 5-ти т. / В. О. Сухомлинський. -
К.: Рад. шк., 1977. - Т. 4. - 637 с.
5. Сухомлинський В. О. Робота над
творами у 8—10 класах / В. О. Сухомлинський // Укр. мова в школі. — 1951. -№ 4.
- С. 62-68.
6. Сухомлинський В. О. Урок і знання
/ В. О. Сухомлинський // Вибрані твори : у 5-ти т. - К.: Рад. шк., 1977. - Т.
5. -С. 366-371.
неділя, 7 грудня 2014 р.
КОНСПЕКТ УРОКУ
ЛІТЕРАТУРИ РІДНОГО
КРАЮ
на тему
«Мандрівка у світ
легенд рідного краю. «Легенда про Вовчатичі»,
«Гора Стінка»,
«Свята криниця»
Підготувала
вчитель української
мови
та літератури
Вовчатицької ЗОШ
І-ІІ ст.
Ганущак М. С.
Тема. Мандрівка у світ легенд рідного
краю. «Легенда про Вовчатичі»,
«Гора Стінка»,
«Свята криниця»
Мета. Закріпити знання
учнів про легенди, головні їх ознаки шляхом ознайомлення з духовними скарбами
рідного краю, зокрема легендами Жидачівщини;
розвивати
вміння і навички виразного читання, їх
переказу і аналізу, уміння розкривати та осмислювати основну думку
легенд, висловлювати власні думки щодо змісту, давати стислі логічні відповіді
на питання, асоціативне мислення учнів, творчу уяву;
виховувати
інтерес і шанобливе ставлення до світоглядних уявлень наших предків, допитливість
і бажання «тримати зв'язок із минулим», формувати дух громадянина України,
будити почуття любові та гордості до рідного краю.
Теорія
літератури: легенда, міф, переказ, план.
Обладнання. Тексти легенд і переказів рідного краю, ілюстрації до творів,
фотографії, виставка літератури рідного
краю
Тип
уроку: урок засвоєння нових знань
Хід уроку
Фантазіє! Ти
сила чарівна,
Що збудувала світ
в порожньому просторі…
Леся Українка
І. Організація навчання
ІІ. Повідомлення теми й мети уроку.
Слово
вчителя.
Діти, ми з вами вивчили тему «Міфи і
легенди українців» з розділу «Світ фантазії, мудрості». Ви ознайомилися з
українською міфологією, дізналися про уявлення предків про Всесвіт, людину та
явища природи, засвоїли зміст давніх легенд українців.
Легенда є улюбленим фольклорним жанром, що
разом з історичними переказами творить найдавніший пласт народної словесності.
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності
Слово вчителя.
За програмою з української літератури
відводяться години на вивчення літератури рідного краю. Сьогодні у нас саме
такий урок, на якому ми поглибимо знання про фольклор, легенди, записані від
жителів навколишніх сіл. І помандруємо у світ легенд рідного краю. На нашому
шляху зустрінуться такі зупинки:
« Моє село»
(«Легенда про село Вовчатичі»).
«Гора Стінка».
«Свята криниця».
ІV. Актуалізація опорних знань.
1.Випереджувальне завдання
Літературознавець
(учень).
Повторення вивченого з теорії літератури
про легенди, їх особливості, перекази.
2.Бесіда.
-
Пригадайте,
які легенди та перекази ви вивчали у початкових класах.
-
Які
міфи і легенди, вивчені у 5 класі, Ви запам´ятали? Чому?
-
Чи
знаєте Ви легенди про Ваше рідне село?
3.«Незакінчене речення»:
«Я хочу знати…
зрозуміти…»
V.
Сприйняття і засвоєння навчального матеріалу.
Зупинка « Моє село».
Презентація зупинки.
Ми з вами живемо у найкращому селі, що на
Жидачівщині. Тут усе близьке нашому серцю, бо тут ми народилися, виросли,
навчаємося у школі. Тут живуть наші батьки, жили діди і прадіди. Тут кожне
деревце нам знайоме, стежина, якою ходимо щодня. Тут все таке рідне, близьке,
незабутнє. Це село Вовчатичі, що за 2 км. від містечка Ходорів. Тому така й
наша зупинка « Моє село».
МОЄ СЕЛО
- ВОВЧАТИЧІ
Моє село - найкраще в світі,
Весною тоне в білім цвіті,
Улітку мальвами цвіте,
А осінь нам плоди несе.
Узимку сніг
усе вкриває,
Стежки-доріжки замітає,
Лісок, і поле,
і подвір'я,
Неначе
устелило пір'я.
Тут кожен кущик і травина,
Мов серця мого половина.
Тут в'ється річка Луг, мов змійка,
А вдалині темніє Стінка.
Поля
й поля кругом села,
Могилку
видно іздаля,
Про давнії діла нам пригадає,
Вона
багато чого знає.
В часи далекі думка лине,
Коли були навкруг ліси й долини.
По хащах тут вовки водились,
Від них люди боронились.
Щоб
захиститись від тварини,
З собою всі несли
тичини,
Чи тичі, як їх йменували,
Тому й Вовчатичі село
назвали.
Століття йшли, і дні минали,
Чимало горя й бід в селі зазнали.
Років багато кріпаками були,
Та про смак волі не забули.
Кріпацтво
згодом скасували,
Про волю у піснях вже
заспівали.
Громадою
хрест разам збудували,
Про панщину
щоб люди пам'ятали.
За волю й честь боролися завзято
Синів вовчатицьких й доньок багато,
Життя в пожертву віддавали,
Щоб вільну ми державу збудували.
Сьогодні ми
живем в країні вільній,
Тож будьмо
пам'яті героїв наших гідні,
Свій рідний
край не даймо на поталу,
Працюймо й
розбудовуймо державу.
Учень –
краєзнавець.
Ми цікавилися походженням назви нашого
села Вовчатичі, зустрічалися з односельцями – старожилами, зібрали матеріал не
тільки про назву села, а й про навколишню місцевість.
Про назву села існує декілька легенд.
Читання «Легенди про Вовчатичі»
Бесіда за
змістом
o
Як
виникла назва села Вовчатичі?
o
Опишіть,
як ви уявляєте місцевість, на якій виникло село?
o
Чи
відомі вам інші легенди, пов'язані з нашою місцевістю?
o
Які
рядки поезії перегукуються із легендою про село Вовчатичі?
Зупинка «Гора Стінка».
Слово
вчителя.
На сучасному
шляху Вовчатичі –Загірочко простягнувся гарний краєвид. Своєю неповторною красою
милує людське око гора Стінка.
Читання легенди «Гора Стінка».
1.Читання
в ролях уривка легенди.
2.Бесіда.
-
У
чому особливість будови цієї легенди?
-
Розкажіть
від першої особи історію життя Бориса?
-
Що
вам відомо про князя Данила? Про які риси вдачі князя ви довідались із твору?
-
Чому
цей народний твір вважають легендою?
-
Визначте
у легенді реальне і фантастичне.
3.Колективне складання плану легенди.
Робота з фотографією Бориницької Матері
Божої (опис)
Історико-літературна довідка
Учень-історик.
Серед
мальовничих пагорбів на території західної частини Подільської височини на
Опіллі розташоване село Бориничі. По народному переказу в далеку старину цю
місцевість оточували темно-густі бори (ліси)
і звідси має назву село Бориничі. Це мальовниче село прикрашає церква збудована
у 1869р.за старанням пароха Юзичинського.
На границі чотирьох сіл – Бориничі, Ілова,
Ляшок, Долішного і Борусова в лісі оцибрована криниця. В ній вода холодна,
чиста і смачна. Хто відкрив цілюще джерело, ніхто не знає, але у далекій
старині побожні люди вночі побачили над криничкою світло з образом Божої
Матері. Люди приходять сюди з вірою в порятунок, що чудотворна оздоровлююча
вода в цій криниці допоможе їм.
Виразне читання легенди «Свята криниця» .
Бесіда.
o
Визначте
тему та основну думку.
o
Поділіть текст на мікротеми.
o
Чому
святу криницю називають Зозулиною?
o
Коли
найбільшого розголосу дістала ця криниця?
o
Чому
намагались знищити фігурку Божої Матері?
VІІ. Закріплення вивченого матеріалу
Про
що ви дізналися із легенд?
Чому ці твори належать до легенд?
«Незакінчене речення»:
«Я дізнався…,зрозумів…,відчув…»
VІІ. Підсумок уроку ( метод « Мікрофон» ).
o
Що
ви взяли для себе з уроку ?
o
Чи поглибили свої знання про фольклор ?
o
Чи
потрібно вивчати ці жанри фольклору ? Як ви розумієте епіграф уроку ?
o
Чи
цікаво було працювати на уроці ?
Слово вчителя.
Легенди не тільки поглиблюють наші знання
про предків , а й вчать добру, справедливості, мудрості.
Кажуть, що сучасне – це дорога з минулого в майбутнє.
Це своєрідний місточок, що єднає береги людського життя. Тому вивчайте,
досліджуйте, заглиблюйтесь у минуле, дізнавайтеся, бо це історія нашого краю,
нашого народу, це пам’ять про наших предків, що допомагає нам будувати
майбутнє.
VII. Домашнє завдання.
Намалювати
ілюстрації до будь-якої прочитаної легенди
Продовжити дослідницьку роботу.
Підготувати твори поетів с. Вовчатич про
природу.
ДОДАТОК
Легенда про село Вовчатичі
На березі річки Луг, в оточенні лісів та
лугів розташувалося мальовниче село Вовчатичі. Отримало село назву від якогось
Волчати ( село, яке заселяють нащадки Волчати). Але може бути й інша версія. На
схід від Вовчатич є підвищення Могилки, на якому в давніші часи( в
дохристиянські часи) могло знаходитися якесь укріплення. Тоді мешканці
поселення могли займатися переволочуванням туди певних вантажів з ріки Луг. Але
для підтвердження такої версії потрібно мати архнологічні докази існування укріплення на схід від
села.Поки що фактом є те, що там були якісь
давні поховання ( народі кажуть козацькі). Можна висунути ще одне припущення,
що назва села утворена від слова «волок» (бредень). Волоком називали виплетену
сітку, якою ловили рибу, бредучи по неглибокій воді. Цілком можливо, що коли
рівень води був вищий, то на місці
теперішніх Вовчатич була залита водою долина, на якій систематично відбувалася
риболовля. Вона й могла отримати назву «волочиця», а люди, які в основному
займалися там рибальством-волочатичами.
Місцева жителі розповідають й іншу легенду про назву села. Колись давно у
цій місцевості були ліси. Водилися в них
страшні вовки. Пройти через ліс було важко. Люди брали із собою у дорогу великі
палиці, які місцеві жителі називали тичами. Саме ними боронились від вовків.
Звідти й назва – вовчі тичі – Вовчатичі.
Гора Стінка
Діялося це багато літ назад, коли Галич
був столицею князівства, а в ньому володарював князь Данило. Якось влаштував
він велике полювання на диків і рогачів. Ганяючись за звіриною, забрів у наші
краї. Трапилося, що переслідуючи рогача, князь Данило заблукав у лісі, а
пробиваючись крізь гущавину, натрапив на печеру, до якої вела добре витоптана
стежка. Спочатку жахнувся, що це лігво грабіжників. Але набравшись відваги,
зняв лук, напнув стрілу і рушив до дверей. Щойно хотів відчинити, як вони самі
тихо рипнули. Виглянув старець з сивою бородою, в довгій волосяниці.
- Щиро вітаю тебе, князю Даниле, - мовив
господар і запросив князя до середини.
Здивувався
Данило :
- Дякую красно,
Божий старче! Але звідкіля ти знаєш, що я – галицький князь? Чи може ти мене
бачив раніше?
- Ні, милостивий
пане, просто у цю ніч побачив віщий сон, тому й думаю, що ти не хто інший ,як
князь Данило.
Поки гість
оглядав печеру, господар зник. За хвилину з’явився знову і поставив на стіл
дзбанок свіжого бджолиного меду.
- Що ж ти тут
робиш, старче Божий? – запитав князь, пригощаючись медом.
- Молюся до
Бога, спокутуючи гріхи.
- А чи давно ти
перебуваєш у цих лісах на самоті?
- Давно? мабуть,
зо шістдесят літ буде.
- А скільки тобі
років?
- Зараз мені 30.
- Як це? Ти
перебуваєш тут 60 літ, а кажеш, маєш 30. Не второпаю.
- 30 літ я був у
цих лісах грабіжником. Грабував подорожуючих, убивав невинних. Опісля покаявся
і придумав покуту, заточившись у печеру. Тепер молю Бога, щоби змив грішні
плями з моєї душі. Ось так перебуваю тут 30 років і вважаю, що лише ці роки
живу, а до цього жив для диявола.
- Як же сталося,
що ти опам’ятався і покинув розбійницьке ремесло?
- О, це ціла
історія. Якщо хочеш вислухати мене, то радо розкажу. Мій батько служив сотником
у дружині князя Романа. Ходив з ним у воєнні походи, але у битві під Завихостом
загинув. Матінка залишилася вдовою. А мені тоді десь минув рік. Якось ненька
пішла до лісу по дрова, залишивши мене сплячим у колисці. Тим часом циганка,
яка переховувалася з бандою розбійників у лісі, викрала і віднесла мене до
печери. Коли минуло 10 літ, грабіжники почали брати мене з собою і через деякий
час відважного і завзятішого розбійника у банді не було. За це мене любили
тодішні товариші. Пробув з ними до 30 років. Одного разу, в тихе надвечір’я,
коли я чатував на перехожих, надійшла старенька бабуся – дуже бідна, бо була
погано вдягнена. Вирішив затримати, щоб дещо вивідати у неї. Вона налякалася і
тремтіла, немов осикове листя, тому я пообіцяв, що нічого лихого не заподію, до
того ж виведу з лісу. Бабуся заспокоїлася і розповіла сумну історію. Колись у
неї була дитина, яка 30 років тому пропала. Я щось відчув у цю хвилину,
розгорнув сорочку і, показуючи на грудях хрестик . запитав:
- Чи пізнаєте ви
його?
Старенька лише
глянула і скрикнула відразу:
- Це мій
хрестик. Той самий , який дав чоловік, коли прощався, від’їжджаючи на війну. Я
повісила на шию синочкові. Проте дитина пропала. А тепер Господь Бог знову
повернув мені цей хрестик, а разом з ним і загублене дитя. Ти ж мій син!
Я впав на коліна перед мамою, цілуючи руки
і ноги. Ненька піднесла мене і сльозами міцно пригорнула до серця. Після цього
я не повернувся до банди, а подався з мамою на відпуст. Там вперше вислухав
Службу Божу. Проповідь настільки зворушила моє серце, що на світ почав дивитися
іншими очима. З матір’ю я прожив лише рік. Після її смерті вирішив знову піти
до лісу, але не на грабунки, а щоб молити у Бога прощення за всі злі вчинки.
Сказавши це,
старець похилив голову.
- Не плач, -
мовив князь, - видно, що Господь пробачив тобі все. Про те, що він про тебе
пам’ятає, свідчить сон, який віщує твою зустріч зі мною. А ти як називаєшся?
- Борис Стінка.
- Гарно.
Незабаром знову тебе відвідаю. А тепер покажи дорогу до Галича.
Борис спровадив
князя до шляху, а повернувшись до печери, довго молився за Данила, щоб той
щасливо дістався до Галича.
Князь не забув про Бориса. Того ж року на
місці печери Стінки збудував церкву та монастир. Бориса ж призначив ігуменом.
На жаль, не довго стояла церква. Через декілька літ на монастир напали дикі
татари. Повбивали монахів, пограбували церковне майно. Ігумена Бориса
прив’язали до дзвіниці й підпалили. Монастир і церква згоріли. Під час пожежі
відірвався найбільший дзвін і покотився з гори в ріку. Місце те люди назвали
Дзвінкою, а гору Стінкою.
Свята криниця
Цікава легенда про одну з „святих криниць
у Жидачівському районі, яка пов’язана з історією Бориницької каплички. У 1862
році місцевий священик Черницький писав: „При залізній дорозі між Бібркою і
Ходоровом лежить на родючій рівнині село Бориниці Бібрського повіту (нині
Жидачівського району).
Ріка Суходілка розділяє село на дві
частини. Його оточують порослі лісом горбки, де працюють люди в каменоломнях
або випалюють вапно. За народним переказами в старовину цю місцевість оточували
темно густі бори (ліси). Звідси має походити назва Бориниці.” Якраз із цим
селом пов’язана історія „святої криниці“.
Хто відкрив цілюще джерело, нема певних
доказів. Є тільки народний переказ, що його відкрили дуже - дуже давно
богомільні та побожні люди, побачивши на тому місці вночі світло та образ Божої
Матері. Крім цього народного переказу є ще й другий, який стверджує, що на
дереві при криниці літом безперервно кувала зозуля. Своїм куванням вона
ніби накликувала людей, бажаючи їм
сказати: “Приходіть із вірою порятунку у Божу Матір і в чудотворні сили
оздоровляючої води у цій криниці”. Тому – то названо ту криниченьку Зозулиною.
Знаходиться криниця в лісі на межі
чотирьох сіл Бориничі, Илова, Ляшок і Борусова. До неї стали приходити люди з
незапам'ятних часів. Ходять і дотепер, несучи до цієї чудотворної оздоровляючої
води різного роду тілесні недуги. Найбільшого розголосу в околицях набрала ця
криниця тоді, коли глухоніма дівчинка пастушка оздоровилась від тяжкої недуги,
обливаючись водою та п`ючи воду з неї. У знак цієї події в 1863 році граф
В.Борковський вибудував навпроти криниці муровану капличку, прикрашену куполом
і дзвіничкою. Поряд із капличкою та криницею люди встановили фігуру Пречистої
Діви. Роки приходили, поклонялись тому святому місцю доти, поки не прийшла на
Західну Україну Радянська влада, яка взялась закривати церкви, а все, що
залишилось в них, грабувати. Але люди не переставали ходити до каплички та
джерела. Працівники правоохоронних органів неодноразово розганяли віруючих,
перекривали дорогу до неї.
Одного дня фігуру Божої Матері було
зруйновано й розкидано кусочками по лісу. Люди віднайшли ці кусочки, склали
заново фігуру, але не могли знайти голову Пресвятої Діви. Тому одному жителю
с.Боринич приснився сон. Явилась Пресвята Діва і каже: „Голова з фігури знаходиться
в криниці під намулом. Піди і викопай її”. Чоловік рано встав і пішов до
каплички копати. Копав копав і нічого не знайшов. На другу ніч знову приснилась
Мати Божа, яка сказала: „Копай ще і найдеш”. Він знову почав копати і знайшов
голову. Ще кілька разів після цього знищували фігуру Божої Матері, а капличку
спалили і рештки розрівняли трактором. Але люди, які віками ходили до каплички
та джерела, не змогли змиритися з такими знущаннями над святинею. І своїми
силами збудували на цьому місці нову капличку, почистили криниченьку.
Підписатися на:
Дописи (Atom)